September 01, 2026 - 401 views
Перше вересня у Вільнюсі видалося напрочуд теплим і світлим — і не лише завдяки сонячній погоді, яка, всупереч примхливим балтійським прогнозам, розігнала хмари над шкільним подвір'ям. Цього дня Міжнародна українська школа Литви (МУШ) вже вп'яте відчинила свої двері для тисяч дітей, які, рятуючись від війни, знайшли тут свій острівець безпеки та надії. Команда Міжнародного освітнього радіо RadioUA.LT зафіксувала кожну мить цього зворушливого свята, аби передати атмосферу місця, де європейська якість освіти гармонійно переплітається з українським духом (ФОТОРЕПОРТАЖ).
Сьогодні МУШ — це далеко не просто навчальний заклад для тимчасово переміщених осіб. Це унікальний міжнародний проєкт і живий осередок українства в центрі Європи, де діти не просто проходять шкільну програму, а вільно опановують українську, литовську, французьку та англійську мови, готуючись стати справжніми інтелектуальними амбасадорами своєї держави у світі.
«Справжній успіх — це людина, якою ти стаєш»
Святкова лінійка розпочалася з глибокого символічного єднання двох народів, що пройшли складний шлях боротьби за власну незалежність. Ведучі свята, Петро Пирогов та Аушра Янкевічєнє, почергово зверталися до багатотисячної аудиторії українською та литовською мовами. Їхні слова задали правильний, піднесений тон усьому дійству, одразу змістивши акценти зі звичної шкільної рутини на фундаментальні цінності.
«Перше вересня — це не просто початок навчального року. Це нова історія, новий шанс і новий крок до успіху. Адже справжній успіх вимірюється не оцінками в табелі, справжній успіх — це людина, якою ти стаєш, — лунало зі сцени під урочисте підняття прапорів. — Дві країни, дві культури, дві мови, але одна велика цінність, яка нас об'єднує — це свобода, гідність і беззаперечне право кожного народу бути господарем на своїй землі».
Повагу до країни, яка без вагань прихистила українців, було відчутно в кожній деталі урочистостей. Над школою велично пролунали гімни обох держав. Після цього присутні схилили голови у хвилині мовчання, вшановуючи пам'ять тих, кого безжально забрала війна. Згадували дітей, яким уже ніколи не судилося переступити шкільний поріг, звичайних мирних людей та українських захисників, завдяки надлюдській мужності яких українська нація має змогу жити, мріяти та продовжувати навчати своїх дітей, навіть перебуваючи за сотні кілометрів від дому.
Останній рік справжнього дитинства: роздуми випускників та їхніх наставників
Для старшокласників, зокрема учнів випускних класів, цей навчальний рік стане рубіжним. Вчителька англійської мови з Херсона Вікторія Чернікова, яка цьогоріч узяла класне керівництво над 11-м класом, не приховує хвилювання та усвідомлює всю відповідальність покладеної на неї місії.
Педагогиня зазначає, що доля несподівано привела її до Литви, і висловлює глибоку вдячність литовському народові за прихисток. Своїм головним завданням на цей рік вона вбачає створення такої атмосфери, у якій діти зможуть запам'ятати не лише складний навчальний процес, а й сам смак останнього року їхнього справжнього дитинства, щоб згодом впевнено зробити крок у доросле життя. Свої очікування від прийдешнього року вчителька описує трьома фундаментальними поняттями: доброта, безпека та успіх.
Її колега, фронтовик Владислав Баштинський, який викладає предмет «Захист України» та очолив 11-В клас, розглядає свою роботу з молоддю як логічне продовження служіння державі. Своїм пріоритетом він вважає згуртування колективу. На переконання ветерана, найважливіше — навчити дітей взаємоповаги та розуміння. Він прагне дати випускникам таку базу, яка дозволить їм легко йти по життю і щоденною працею допомагати рідній країні, адже успішне навчання та професійне становлення молоді — це також вагомий внесок у загальну перемогу України.
Самі ж одинадцятикласники діляться планами на майбутнє з обережним, але відчутним оптимізмом. Денис Момик з Івано-Франківська зізнається, що планує повернутися на Батьківщину одразу після завершення війни, а поки що весь свій час присвячує улюбленому предмету — англійській мові. Його ровесник Владислав Семента з Одеси додає, що саме особлива, домашня атмосфера школи та можливість навчатися рідною мовою стали для нього ключовими факторами комфортної адаптації в новій країні.
Святкове подвір'я майоріло розмаїттям вишиванок з усіх куточків України, проте вбрання одинадцятикласниці Оксани Бижушки з Чернівецької області привертало особливу увагу. Дівчина розповіла, що свідомо прагнула відтворити старовинний образ із відлунням XVIII століття. Вона ретельно підібрала до чорної вишитої сорочки червону спідницю, а головною гордістю її святкового строю стала автентична крайка ручної роботи — родинний оберіг, дбайливо виготовлений бабусею. Оксана відзначає високий рівень викладання в МУШ Литви і зізнається, що мріє пов'язати своє життя з цифрами, ставши бухгалтером або вчителькою математики.
Показовою для розуміння місії школи є історія киянки Лізи, яка цьогоріч свідомо перейшла до української школи після року навчання в литовській. Дівчина аргументує свій вибір дуже прагматично: литовська школа передбачає 12 років навчання з місцевими іспитами, що ускладнює прямий вступ до українських вишів. Натомість українська програма дозволяє за 11 років підготуватися до складання НМТ і тримати відкритими двері університетів обох країн. Крім того, Ліза зауважує, що опановувати складні науки рідною мовою набагато комфортніше.
Її тітка Світлана, яка опікується племінницею, поки батьки дівчини боронять Україну в лавах ЗСУ, вже кілька років працює водійкою вільнюського тролейбуса. Жінка зізнається, що кожне почуте в салоні українське «дякую» миттєво відгукується теплом у серці, адже в такі миті з'являється щемливе відчуття рідного дому. Саме таку атмосферу абсолютної українськості, за її словами, вдалося створити й у стінах школи, де кожне слово лунає рідною мовою, даруючи відчуття безпеки та приналежності до свого коріння.
Своє рідне ніде не забуваємо: відвертість першачків та хвилювання батьків
Напередодні свята адміністраторка школи Ольга Довгалюк поділилася з нами залаштунками підготовки до нового навчального року. За її словами, літо для колективу було гарячим не лише через погоду, а й через масштабну вступну кампанію. Заяви надходили буквально звідусіль — зі сходу, заходу та півдня України. Батьки приходили з чіткою мотивацією: вони прагнуть, щоб діти не втрачали зв'язок із рідною мовою та здобували якісні знання, розуміючи, що саме за цим стоїть їхнє майбутнє.
Традиційно найбільше емоцій вирувало серед найменших школярів та їхніх родин. Мама Юлія ледве стримувала сльози гордості за свого сина Демида. Родина обрала Міжнародну українську школу Литви передусім задля того, щоб зберегти культурну спадщину, забезпечивши при цьому лагідну інтеграцію в литовське суспільство. Мати відзначає якісну дошкільну підготовку: після так званої «нульовки» діти приходять у перший клас, вже вміючи читати і рахувати, тому початок шкільного життя стає для них не стресом, а природною наступною сходинкою розвитку.
Для маленького Дмитра з Рівненщини свято Першого дзвоника збіглося з його шостим днем народження. Його мама Ніна категорична у своєму виборі: родина навіть не розглядала інші заклади, адже принципово не бажає відриватися від свого коріння. Вони планують активно вивчати литовську та англійську мови, але фундаментом їхнього життя залишатиметься українська.
При спілкуванні з журналістами першачки вражали дитячою безпосередністю та несподіваною для свого віку свідомістю. Шестирічний Роман, який живе в Литві вже близько чотирьох років, гордо похвалився, що вже майже вільно розуміє литовську, а англійську із захопленням вивчає за допомогою інтерактивних додатків.
Натомість маленький одесит Микита Лисий на запитання про найбільшу мрію відповів коротко, але надзвичайно щемливо: хлопчик понад усе хоче, щоб закінчилася війна, аби повернутися в рідну Одесу і знову побачити море.
Для перших вчительок цей день теж став справжнім випробуванням на міцність почуттів. Олена Фоміна, вчителька 1-Б класу з нині окупованої Каховки, поділилася своїм болем і надією. Вона зізналася, що це вже її 29-те перше вересня в кар'єрі та десятий набір першокласників, проте емоції переповнюють її як ніколи. Педагогиня зауважила, що навіть уявити не могла, що зустрічатиме цей день у Литві. Проте вона почувається щасливою від того, що має можливість продовжувати улюблену справу. Головне, чого вона прагне навчити своїх вихованців — це не втрачати відчуття дитинства, жити на повну, мріяти і покладатися на власні сили.
Її колега з 1-А класу, вчителька зі Слов'янська Анна Мелєхіна, за плечима якої 32 роки педагогічного стажу, чітко знає, що сьогодні є найважливішим у вихованні. Вона з теплотою згадує своїх дорослих вихованців, яким зараз понад 30 років і які досі телефонують, аби дізнатися, чи в безпеці їхня вчителька. Свою ж місію у вільнюській школі Анна бачить чітко: окрім базових знань, вона має навчити дітей пам'ятати свою Батьківщину, берегти любов до рідної землі та шанувати батьків.
«Працювала на результат»: визнання на державному рівні та інклюзивна освіта
Школа пишається не лише своїми учнями, а й згуртованим професійним педагогічним колективом, чиї здобутки визнають на найвищому державному рівні. Цьогоріч справжньою гордістю закладу стала Маргарита Ступка — вчителька початкових класів, яка здобула почесне друге місце у престижному Міжнародному конкурсі «Найкращий вчитель української мови за кордоном».
Спілкуючись з RadioUA.LT, пані Маргарита зізналася, що перед першим вересня їй, як досвідченому педагогу, вдалося спокійно виспатися, адже всі сили були акумульовані для нових звершень. Згадуючи свою перемогу, вона не приховує професійної гордості, зазначаючи, що підготовка потребувала чимало фізичних зусиль та серйозного морального налаштування.
«Але я працювала на результат, і цей результат є. Я відкрито можу сказати, що пишаюся собою і дуже щаслива здобути таке визнання», — ділиться емоціями вчителька.
Символічно, що заслужену нагороду — диплом від Міністерства освіти і науки України за підписом міністра Оксена Лісового — пані Маргариті урочисто вручили прямо на сцені під шквал оплесків. За словами генеральної директорки Олени Внуковської, ця нагорода є абсолютно закономірною, адже школа докладає значних зусиль не лише для стандартного навчання, а й для розвитку інклюзивної освіти.
Сама ж Маргарита Ступка підтверджує, що шкільний ресурсний клас продовжує свою активну роботу і в новому навчальному році. Спеціалісти центру щодня оточують посиленою увагою та турботою тих дітей, які потребують особливого підходу, створюючи для них максимально комфортне, безбар'єрне та безпечне освітнє середовище, де кожна дитина відчуває себе важливою.
Право на помилку та сміливість бути собою: нестандартні настанови гостей
Справжньою кульмінацією свята став виступ Надзвичайного і Повноважного Посла України в Литві Ольги Нікітченко. Відійшовши від сухого дипломатичного протоколу, вона звернулася до учнів із надзвичайно щирою, позбавленою канцеляризмів промовою, яка більше нагадувала дружню пораду, ніж офіційне напуття.
Замість стандартних побажань ідеальної поведінки та високих оцінок, пані Посол порадила дітям найголовніше — дозволити собі бути недосконалими. Адже саме для цього, за її словами, і створена школа: щоб приходити туди без знань, ставити дивні чи незручні питання, шукати відповіді, робити помилки і знаходити в собі сили пробувати знову. Дипломатка закликала школярів не боятися висловлювати думку, яка може кардинально відрізнятися від позиції більшості, вчитися аргументувати її та водночас чути інших.
«Не намагайтеся бути першими в усьому, — наголосила Ольга Нікітченко, пояснюючи, що кожна людина унікальна у своїх талантах: хтось чудово розуміється на хімії, але не має хисту до малювання, а хтось пише блискучі тексти, проте ніяковіє на уроках фізики. У цьому й полягає цінність індивідуальності. — А от людям, які вам казатимуть, що у вас нічого не вийде, що це не ваша справа і куди ви взагалі лізете, я дуже раджу просто подякувати за надзвичайно цінну думку, подумки відправити їх якомога далі та впевнено йти вперед. Тільки ви вирішуєте, на що ви здатні!»
Звертаючись до батьків, дипломатка, сама мати двох дітей, побажала їм просто «триматися», а школярів палко закликала берегти Україну в серці, не забувати своє коріння та рідну мову, хоч би де вони опинилися в майбутньому.
Слова беззаперечної підтримки пролунали і від литовських партнерів, які з перших днів великої війни стали для українців надійним тилом. Представниця Клубу Сигнатарів Акта незалежності Литви Біруте Валіоніте зачитала офіційне вітання від Президента Литовської Республіки Гітанаса Науседи. Від себе пані Біруте додала дуже важливі і особисті слова, провівши історичні паралелі. Вона нагадала, що рівно 33 роки тому, саме 1 вересня, останній російський окупаційний військовий покинув територію Литви. Литовцям довелося захищати свою свободу зі зброєю в руках, і вони вірять, що Україна пройде цей шлях так само успішно. Представниця Литви наголосила, що для відбудови післявоєнної країни молоді знадобиться вагомий багаж — той самий «рюкзак знань», який вони наповнюють зараз у школі.
Віце-мер Вільнюса Вітаутас Міталас також не залишився осторонь, подякувавши українцям за те, що вони органічно інтегруються в життя столиці. Він запевнив, що незалежно від того, чи стане Вільнюс для українських родин лише тимчасовою зупинкою, чи другою домівкою, місто завжди буде раде бачити їх і вдячне за їхній внесок у його розвиток.
Духовний вимір та сонце замість дощу
Зберігаючи традиції, новий навчальний рік благословили духовні наставники — отці Української Греко-Католицької Церкви Йосафат і Тадей. Звертаючись до багатотисячної громади, отець Йосафат відзначив високий рівень солідарності литовського народу. Священнослужитель звернув увагу на те, що Вільнюс буквально майорить українськими прапорами, а міські автобуси прикрашені символічними написами «Вільнюс любить Україну». Саме ці щирі жести підтримки, за його словами, допомагають біженцям не почуватися чужинцями, а знаходити тут відчуття дому далеко від справжнього дому.
І немов у відповідь на спільну щиру молитву отців та громади за долю України і її захисників, сталося маленьке диво: сірі осінні хмари розійшлися і яскраво засяяло сонце.
«Ви бачите, батьки, хто не вірить в чудеса? Сонце з нами завжди буде, бо ми маємо сонячні батареї в кожній нашій дитині!» — емоційно відреагувала зі сцени генеральний директор школи Олена Внуковська.
Після офіційної частини подвір'я перетворилося на справжній творчий майданчик. Ансамбль «Берегиня» разом із викладачами литовської кафедри розчулив гостей довершеним виконанням пісні литовською мовою. Справжній фурор викликали і юні співаки: переможці престижного конкурсу Французького інституту в Литві перенесли глядачів у атмосферу Парижа, віртуозно виконавши композицію «La Seine».
Фінальним акордом свята став запальний виступ танцювального колективу U-Dance — багаторазового переможця міжнародних фестивалів.
Одразу після цього одинадцятикласники символічно вручили схвильованим, але щасливим першачкам «Ключі знань», взяли їх за руки та повели на перший у їхньому житті шкільний урок.
Замість епілогу. Ліс надії та дім, який неможливо зруйнувати
Підсумовуючи це масштабне свято, генеральний директор школи Олена Внуковська звернулася до громади зі щемливими, але водночас дуже сильними словами вдячності до засновників, дипломатів, литовського муніципалітету, вчителів та батьків.
Пані Олена наголосила, що ворогу ніколи не вдасться знищити українську освіту, адже зруйновані будівлі шкіл Херсона чи Маріуполя сьогодні продовжують своє життя в стінах вільнюського закладу. Директорка висловила глибоку впевненість, що після повної перемоги родини обов'язково повернуться додому. А поки що українцям пощастило знайти надійний прихисток і справжній дім у Литві. На знак безмежної вдячності цій землі цьогорічні випускники школи вже висадили цілий ліс із п'яти тисяч дерев, залишивши по собі світлий і довговічний слід.
Сьогодні Міжнародна українська школа в Литві — це безпрецедентний феномен в історії вітчизняної освіти за кордоном. Це найбільша українська школа у світі, яка не лише самостійно покриває мільйон євро щорічної оренди, а й постійно розвиває сучасну освітню інфраструктуру. На базі закладу працюють 82 гуртки, відкриті відділення в Каунасі, Клайпеді, Шяуляї, Паневежисі та суботня школа в Лентварісі, а унікальні партнерства з Францією дають учням змогу проходити мовну практику в Нормандії та Парижі.
Але школа не зупиняється на досягнутому. Історія українського альянсу та європейського майбутнього у Вільнюсі тільки набирає обертів. Щойно в школі урочисто відчинив свої двері сучасний «Литовський дім» — унікальний автентичний простір для ще глибшого вивчення культури, мови та традицій країни, що стала для українців другою Батьківщиною. Проте, це вже тема для нашого наступного великого репортажу.
Олена і Олег ГОЛОВАТЕНКИ
Comments(0)