Смакувати життя: Як Міжнародна українська школа в Литві перетворила кулінарію на мистецтво

Вільнюс. Коридори школи просякнуті запаморочливими пахощами свіжоспеченого кіша, пряних соусів та карамелізованого десерту. Навколо лунає витончений французький шансон Джо Дассена, а жінки, дівчата і навіть поважні гості приміряють елегантні капелюшки, позуючи у спеціальній фотозоні. У Міжнародній українській школі Литви вирує грандіозний фінал масштабного конкурсу «Французька гастрономічна весна».

Для українських дітей, які через війну опинилися за тисячі кілометрів від дому, цей день став чимось набагато більшим, ніж просто змаганням юних кухарів з різних міст. Це глибока, пронизлива історія про те, як серед складних життєвих обставин створюється власне «місце сили», де Art de vivre (мистецтво жити) стає найкращими ліками проти щоденного стресу та болю.

«Вчити французьку треба смакуючи!»: філософія високого польоту

Урочиста частина розпочалася зі звернення очільниця школи, голови комісії Олени Внуковської. Нещодавно пані Олена була удостоєна високої нагороди Верховної Ради України, проте сама директор скромно і категорично зазначає: ця відзнака належить всій великій шкільній родині.

«Якби не було дітей, не було вчителів, один директор сам би того не зробив. Ми чекали сьогодні депутатів з Верховної Ради, які просили переказувати вітання, із захопленням кажучи: "Боже, в цій школі є все!". Ми зробили це з покинутої будівлі. А будинок живе, коли в ньому живуть люди!» — наголосила вона, відкриваючи фінал четвертої «Французької весни».

Звертаючись до учасників з п'яти відділень школи (Вільнюса, Каунаса, Клайпеди, Шяуляя, Паневежиса), пані Олена розкрила головний секрет вивчення іноземної культури:

«Ми вчимо французьку. І краще її вчити, коли ми щось смакуємо! Все можна в житті, немає неможливого, а справжні радощі — це відчуття родини та друзі поруч».

Конкурс став можливим завдяки потужному розвитку неформальної освіти у закладі — у кожному відділенні МУШ діють гуртки української та європейської кухні. З 2011 року керівництво підтримує дружні зв'язки з державною Вищою готельною школою Парижа (École Supérieure à Paris). А головним призом для всіх фіналістів стала поїздка до Нормандії в липні, у літню школу «Замок мистецтв».

«Все наше життя, як казав Шекспір, — це театр. Я бажаю вам бути не тільки акторами, я бажаю вам бути режисерами, сценаристами свого життя. Як ви його напишете, як ви його реалізуєте — так і буде! До речі, це все французькі слова ("реалізатор", "продюктор"). Тому ми вивчаємо не тільки гастрономію, ми вивчаємо мову і культуру одночасно!» — надихнула учасників Олена Внуковська, додавши, що Франція та Литва сьогодні — це найдружніші для України країни.

Координаторка неформальної освіти початкової школи Тетяна Люта представила себе як «Володарку вогню та спецій», запросивши всіх у магічний світ французької кухні. А благословив початок заходу ігумен Єремія (Константинопольський патріархат Литовської екзархії): «Французька кухня — це завжди свято. Бачу вражені очі дітей, які радіють усьому. Участь у цьому конкурсі — це вже перемога!»

«Ні на що не треба дивитися серйозно в житті, крім меню»

Оцінювати кулінарні шедеври запросили безпрецедентно потужне міжнародне журі. До нього увійшли голова Tarptautinis Ukrainos švietimo labdaros ir paramos fondas Даріюс Матвієкас, директори відділень Кястутіс Рупюлявічус (Клайпеда), Ґедімінас Вішняускас (Шяуляй), Маріюс Рєґаловскіс (Каунас) український скульптор Петро Пирогов, мистецтвознавиця Лаура Вілцане та інші почесні гості.

Абсолютною несподіванкою стала присутність депутата Сейму Литовської республіки, колишнього мера Вільнюса, а нині почесного президента всесвітньої гільдії гурманів Chaîne des Rôtisseurs (організації, заснованої ще у XV столітті) Артураса Зуокаса. Досвідчений поціновувач високої кухні був відверто вражений рівнем підготовки школярів.

«Від знання, як їсти, що їсти і як готувати, починається щасливе життя. Це його фундамент, — поділився пан Артурас. — Дуже відомий режисер Паоло Соррентіно зняв хороший фільм "Велика краса". Там є цитата, яку я завжди згадую: "Ні на що не треба дивитися в житті серйозно, крім меню". З цього починаються і кохання, сварки на кухні, і здоровий образ життя. Це основа!»

Дегустація викликала у колишнього мера столиці щире захоплення: «Я дуже здивований. За салат я б усім дав по 10 балів! Дуже-дуже добре приготовано. Кіш дуже хороший — дві команди я би трохи виділив, бо вони навіть тісто робили самі. А десерт — це взагалі підняття до неба! Так як наша гільдія гурманів робить вечері в різних ресторанах, переможців конкурсу я візьму із собою на таку спеціальну вечерю в один із ресторанів Вільнюса!»

Естетичний та культурний вимір страв відзначила мистецтвознавиця Лаура Вілцане: «Недарма кажуть, що французька кухня має привілейований ступінь в ЮНЕСКО за культурою споживання їжі. Пані Внуковській вдалося перенести цю культуру сюди. Ми мали насолоду цим мистецтвом насолодитися. Це було креативно і весело, хочеться ще!»

«Вершки — це мілілітри, а сир — це грами»: коли учні перевершують майстрів

Засновниця і модераторка конкурсу, заступниця директора з навчальної частини відділення в Шяуляї та досвідчена кулінарка Віта Ткаченко, розповіла, що сучасні діти кардинально відрізняються своїм підходом до готування.

«Кухня — це майстерня, а кухарі — майстри. Юні кухарі діють інтуїтивно, поєднують непоєднуване, створюють шедеври. Коли я починала працювати з дітьми (2-3 класи), вони мені кажуть: "Пані Віто, ви знаєте, що вершки — це мілілітри, а сир — це грами?". Мене це просто вразило наповал! Я навіть розгубилася. Вони пояснюють: "Бо це рідина, а це тверде". Сьогоднішні діти не хочуть, щоб їм просто пояснювали, вони хочуть робити самі. Вони нас навчають!» — захоплено ділиться пані Віта.

Вона ж вивела ідеальну формулу гастрономічного синтезу: «Всі кухні пішли з української. Французька — королева, італійська гідно бореться, але технологія загальна. Додати трошки шарму — це Франція. Трошки яскравості кольорів, “вишивки” — це Україна. Трошки стриманий варіант — Литва. Але головне: душа повинна бути в будь-якій справі, як і в страві!»

Від шакшуки до власного ресторану: відверті розмови з переможцями

Змагання передбачало приготування трьох класичних страв: салату, гарячої закуски (кіш-лорен) та десерту. У номінації «Поєднання смаку» тріумфувала команда з Клайпеди, яку представляли юнаки Марк і Дмитро та дівчина Уляна. Хлопці в кухарських ковпаках підкорили всіх не лише стравами, а й дорослою витримкою.

«Мене просто одного дня запросили готувати, і я не відмовив. Люблю готувати шакшуку та десерти, — розповідає Дмитро. — Головна риса на кухні — витримка. Складно зорієнтуватися, коли багато людей, кидає то в жар, то в холод. Там плита гаряча, там вже холодно. Головне — залишатися спокійним та ні за що не переживати. Не боятися пробувати нове, бо це мистецтво і експеримент одночасно».

Керівниця клайпедського гуртка Тамара Кутахова розкрила рецепт їхнього успіху: «Ми готували всі три страви, і секрет — у поєднанні смаку. Соуси треба зробити гармонійними. У дітей вийшов дуже смачний кіш-лорен і парфе, до якого додали шоколад, і чіпси власного приготування до збитих вершків».

Мама однієї з учасниць конкурсу, пані Марина, підтвердила, що довга і виснажлива дорога з Клайпеди цілком вартувала тих неймовірних емоцій: «Я вперше на такому заході, і загальна атмосфера, енергетика дійства мені дуже зайшла!»

Абсолютними зірками стали дівчата з команди Шяуляя.

«У мене бабусі та батьки дуже добре готують, — каже одна з переможниць. — Коли дізналася про гурток, вирішила спробувати. І зрозуміла, що це моє! Мені подобається готувати, міняти спеції. Спершу я трохи нервувала, але за п'ять хвилин втягнулася, і ми дуже гарно працювали як команда. У мене багато планів на життя, і, можливо, я відкрию свій ресторан!»

Володарка вогню і капелюшки: терапія красою та перехід у задзеркалля

Окрім гастрономії, конкурс став справжнім вибухом стилю. Цьому неабияк сприяла декораторка Школи мистецтв МУШ пані Надія Воєводіна. Саме вона створила унікальні капелюшки та атмосферну фотозону.

«Франція для мене — це не тільки смачна їжа, в першу чергу це мода, — розповідає мисткиня. — Я створила капелюшки, щоб кожен міг змінити свій образ і побачити себе в новому ракурсі. Наприклад, додати вам вуса — і вас можна не впізнати! Всі фотографуються, радіють, міняють образи під французьку музику».

Для українських вчителів, більшість з яких є біженцями від війни, це свято мало колосальний терапевтичний ефект. Координаторка конкурсу Тетяна Люта констатувала:

«Школа наповнилася такою енергією, якої раніше не було. Я чи не вперше бачу щасливі очі, а не засмучені. Вперше відчуваю таке тепло від жінок. Таке враження, що ми перенеслися в якесь дивовижне місце і на мить стали феями. Відчуття казки, радості, свободи! Багато сміху, танців, співу, обіймів. У нас є всі засоби, щоб за хвилину перейти в те задзеркалля, де ми зараз знаходимося. І я впевнена, що цей досвід буде для всіх величезним ресурсом».

Місце сили: мрії про ресторан і порятунок від щоденного стресу

Завершуючи захід, Олена Внуковська відверто поділилася особистими кулінарними уподобаннями та масштабними планами школи. Виявляється, навіть генеральний директор великої школи продовжує вчитися у своїх учнів.

«Минулого року я не знала, як правильно приготувати яйце-пашот. Я навчилася цього від наших учнів! Сама я дуже люблю готувати солоні пироги кіш із лососем чи грибами. А куштувати скрізь у світі люблю французьке крем-брюле. Воно нагадує молозиво, яке запікала в духовці моя бабуся. Великий секрет: я ніколи не дотримуюсь рецепту, завжди роблю на свій смак», — зізнається директорка.

Вона розповіла, що створення справжнього українського закладу харчування у Вільнюсі — це велика мрія всіх мам школи. Перші кроки вже зроблено: створено ансамбль «Берегиня», два роки поспіль в школі готують макові пироги та вареники, а нещодавно вчителі-технологи блискуче організували бенкет на 80 персон до ювілею першої вчительки литовської мови пані Ангелє. «Як вчила мене моя бабуся: якщо хочеш, щоб тебе любили, годуй свою родину!» — усміхається пані Олена.

Але найважливішим підсумком «Французької весни» стали не оцінки і не рецепти. Головне — це порятунок людських душ.

«Ми намагаємось "tirer vers l'excellence" — тягнути дітей до бездоганності, — резюмує Олена Внуковська. — Життя настільки складне і буденне... Зла дуже-дуже багато. Якщо закритись, як кінь шорами, забралом, тоді не варто взагалі жити, вчитись, мріяти. Батьків стрес і біда часто настільки накриває, бо ми не вдома. Тому ми створили собі свій дім, якою стала школа! І всім у цьому домі затишно. Якщо десь є негаразди, ми біжимо сюди, і стаємо сильнішими. Бо тут наше місце сили!»

Олег ГОЛОВАТЕНКО, Олена ГОЛОВАТЕНКО

фото: Олег ГОЛОВАТЕНКО