October 17, 2026 - 111 views
16 жовтня 2026 року, коли світ відзначав День хліба, у литовському місті Маріямполе відбулася важлива подія, на яку з нетерпінням чекали сотні місцевих українців. У стінах Mokolų progimnazija відкрилася суботня школа Міжнародної української школи Литви (Tarptautinė Ukrainos mokykla Lietuvoje), ставши її вже сьомим відділенням (ФОТОРЕПОРТАЖ).
Привітати майбутніх учнів, їхніх батьків та вчителів з урочистою подією прийшли керівники місцевого самоврядування, активісти української громади, литовські освітяни, волонтери і митці. До Маріямполе приїхала також велелюдна делегація відділення МУШ Литви із Вільнюса, щоб підтримати відкриття нового освітнього осередку.
Свято стало не просто офіційним заходом — воно перетворилося на родинну зустріч двох народів, які спільно допомагають маленьким українцям зберегти рідну мову, історію та майбутнє.
«Коли за мною стоїть вся Литва…»: шлях до відкриття
Відкриття нової школи — це завжди виклик, особливо коли йдеться про освіту за кордоном під час повномасштабної війни. Проте, як зазначають очільники школи, литовська солідарність творить дива.
Керівник нового відділення МУШ Литви в Маріямполе Гедімінас Янкявічюс згадує, як усе починалося:
«Знаєте, коли за мною стоїть вся Литва, яка допомагає Україні, то це коштувало мінімальних зусиль. Я дуже дякую, що до нашої ініціативи долучилося Маріямпольське самоврядування, долучилася сама школа, і так само допомагають усі вчителі. Організаційний процес ми розпочали десь у січні-лютому минулого року, поступово все узгоджували, а оскільки навчальний рік починається у вересні, то планували відкриття саме на осінь.
Я дуже радий, що нам вдалося відкрити цю школу, адже це передусім величезна соціальна підтримка дітей. Багато хто з них не відвідують литовські школи, а навчаються в українських онлайн. Завдяки суботній школі всі вони зможуть бути соціально активнішими саме в Маріямпольському краї, матимуть змогу спілкуватися зі своїми співвітчизниками та однолітками з інших міст. Ми створили цю школу для того, щоб учні не забували своє коріння, свої традиції, свою мову. Тож я побажаю, щоб вони залишалися українцями, були разом із нами, литовцями, і щоб ми могли разом творити майбутнє наших країн».
Засновник Міжнародної української школи в Литві Дарюс Матвєкас підкреслює стратегічне значення географічного розширення закладу:
«Це дуже важливо, що ми так розширюємося. Ми вже знаходимося ближче до Польщі. Маріямполе — це крок у бік Європи. Я хочу, щоб наші учні згодом ходили тут у п'ятиденну школу, а не тільки в суботню. І, звісно, щоб залучали своїх друзів, аби Маріямпольська українська школа збільшувалася».
«Це діти-герої»: чому суботня школа важлива для родин біженців
Навчатися шість днів на тиждень (п'ять у литовській школі та один в українській) — для дітей це випробування на міцність та свідомий вибір. Заступниця генерального директора МУШ Литви Олена Кузьменчук розповіла про те, що передувало цьому дню:
«Спочатку була ініціатива від місцевих українців — тимчасово переміщених осіб, які знайшли прихисток тут у Маріямполе. Вони організували спільноту "Порічка" і звернулися до нас з ініціативою щодо відкриття такої школи. Тому що без місцевих жителів це дуже важко зробити у дистанційному форматі. Це був майже рік підготовки...
Я таких дітей, які навчаються по суботах, називаю героями. Маючи доньку, вже дорослу, і розуміючи навантаження, я вважаю їх справжніми героями. Наші герої є вже і Лентварисі, тепер тут.
Яку винагороду вони здобувають? По-перше, не втрачають зв'язок із Батьківщиною. По-друге, зберігають рідну мову. По-третє, ми як школа у Литві, маючи школу-партнера в Україні (Київський ліцей "Українська європейська школа"), зможемо надати їм документ державного зразка України, що дасть дітям можливість при поверненні додому не мати освітніх втрат і мати доступ до того класу, в якому вони й повинні навчатися».
Президентка української спільноти міста Маріямполе «Порічка» Олександра Васильченко розповіла про перші кроки самоорганізації українців у місті:
«Спільноту ми організували два роки тому. Вона була орієнтована передусім на дітей, адже ми побачили, що втрачаємо це юне покоління, які забуває свої традиції та культуру. Нашим першим великим святом було Різдво, ми організовували вертеп, співали колядки. Після цього почали нарощувати можливості, писати проєкти спільно з литовськими друзями та мерією. Я як мама (син уже закінчив школу, а донька у сьомому класі) розумію, що дітям важко вчитися в литовській школі і паралельно по суботах. Але дуже хочеться хочеться надолужити втрачене. Я теж та мама, яка хоче, щоб дитина отримала документи українського зразка».
Батьки також діляться мотивацією. Українка Анна, яка привела до школи 7-річну доньку Соломію, зазначає: «Спочатку дітям було незрозуміло, як може бути українська школа в Литві? Ми привели їх, щоб вони не забували свою мову. У Литві вони навчаються литовською, але ж ми українці. В колективі з дітками і викладачами процес вивчення піде швидше, ніж удома».
Юний Данило Волков прийшов підтримати молодшу сестру: «Це чудова ідея, бо діти живуть за кордоном і мають щось знати про свою рідну країну. Коли живеш тут, то можеш дещо позабувати. Все залежить від того, як говорять удома».
Самі майбутні учениці також розповіли про свої очікування. Восьмирічна Елана Джунджираджа каже: «Тут я почуваюся просто, бо тут звучить українська. Мені в литовській школі складно». А її подруга Соломія Хижняк, яка переїхала з Ізюма, коротко додає: «Я хочу навчатися в українській школі, бо я в Литві, але хочу бути українкою».
Повернення в професію: українські вчителі знову працюють за фахом
Відкриття школи у Маріямполе стало можливістю знову повернутися до викладання для українських педагогів, які через війну опинилися за кордоном. Для багатьох із них це перший шанс за кілька років працювати за фахом.
Вчителька математики Олександра Богдан не приховує емоцій:
«Ніколи навіть і не думала, що матиму таку нагоду. Перші роки, як сюди приїхали, ми працювали на тяжкій роботі на заводі, виготовляли хліб. Чоловік і далі там працює. У мене вже опускалися руки, я не знала, що робити, куди бігти, куди стукати. І тут така можливість з'явилася, я дуже рада, що можу повернутися в професію. Найперше, чого я навчатиму дітей — це поважати свій край, свою мову не забувати, традиції. Щоб усі пам'ятали, що ми українці, навіть у чужій країні, яка нас прийняла, щоб ми не забували, хто ми є».
Учителька історії Наталія Белінська з Кропивницького прийшла на свято з 4-річною донечкою — майбутньою ученицею. Пані Наталія свідома своєї місії:
«Все, що залежить від мене, я буду намагатися робити: показувати дітям дійсно правдиву історію, такою, як вона є... Ми будемо переноситися з тодішніх подій у сучасність, порівнювати. Адже, як на мене, є дуже добрий вислів, що історія — найкраща вчителька, у якої найгірші учні. І ми будемо намагатися не повторювати колишніх помилок, а вчитися на помилках наших предків».
Вчителька української мови та літератури Ольга Кузнєцова додає:
«Я дуже щаслива від того, що відкривається такий осередок у Литві, адже діти мають змогу тепер спілкуватися зі своїми співвітчизниками. Ми як вчителі можемо вкладати в них свою душу, говорити рідною мовою. Я буду їх вчити тому, щоб вони пам'ятали свою рідну мову, свої традиції. Адже сказано: чужого навчайтесь, й свого не цурайтесь».
Позиція самоврядування: "Українці — наші друзі, з якими ми будемо разом багато років”
Офіційна частина свята відзначилася теплотою та відкритістю з боку представників литовської влади. Віце-мер Маріямпольського самоврядування Річардас Багданавічюс звернувся до присутніх із щирою промовою:
«Здається, це величезна честь і величезна подія для всього міста і всього самоврядування, коли сьома українська школа відкривається саме у нас... За останніми даними, у Маріямпольському самоврядуванні постійно проживає 830 громадян України. Але я знаю, що цей показник щомісяця зростає на десятки людей. Ми справді відчуваємо ту українську щирість і тепло, які ви поширюєте в нашій країні. Для нас це не тільки приємність, але й зобов'язання пліч-о-пліч плекати наші стосунки... Ми повинні щодня показувати цю твердість, не втомлюватися. Ми маємо завжди пам'ятати і говорити, що українці — це наші друзі, з якими ми ще багато років крокуватимемо разом як брати та сестри».
Керівниця відділу освіти, культури та спорту Реда Бенявічєнє подарувала школі екзотичну рослину як символ життя:
«Словами важко передати емоції, дивлячись на таких красивих молодих людей, які знаходять у собі твердість духу... Я бажаю вам сили, бажаю гуртуватися, єдино йти до своєї мети. Дякую засновникам школи за те, що вони, незважаючи на складні умови, мають дуже важливу мету: збирати, виховувати та навчати дітей своєї країни. Плекайте цю квітку та своїх дітей, нехай їхні знання та дружба з литовськими дітьми створюють прекрасне майбутнє обох країн».
Окремі слова вдячності пролунали на адресу директора Mokolų progimnazija Роландаса Булкаускаса за гостинно надані приміщення для навчання українських дітей.
Мистецтво, що лікує: від французького шансону до пам'яті про героїв
Концертна програма стала справжньою окрасою свята. Відкрив її виступ юних литовських танцівниць Marijampolės meno mokyklos šokių studija «Jаvоnėlis» під керівництвом Крістіни Бразєнє. А далі свої таланти демонстрували учні МУШ Литви.
Глядачів вразив вокальний ансамбль «Lumen» (керівники Валерія Погудіна, Лариса Бондар), який віртуозно виконав французькі пісні, зокрема з відомого фільму «Хористи» (Les Choristes). Як зазначили організатори, учні настільки добре опанували мову, що вже здобули Гран-прі серед шкіл Литви з вивчення французької.
Найпроникливішим моментом став виступ театрального гуртка «Крилаті» (керівник Марина Харченко). Діти зіграли надзвичайно емоційну постановку про загиблого на фронті бійця та його ненароджену дитину. У залі багато хто не стримував сліз. Це було нагадування всім присутнім про те, якою дорогою ціною дається можливість жити і мирно навчатися.
На завершення виступив хореографічний ансамбль «U-danсe» (керівник Анастасія Бєсєдіна) з фінальним переможним танцем «Боремо-поборемо».
Лунали того дня зі сцени і сольні виступи юних українських музикантів, а вчителі з колективу «Берегиня» (керівник Оксана Віткунєнє) подарували пісню «Як тебе не любити, Києве мій», яку підспівував увесь зал.
«Ми маємо навчитися жити разом»: підсумок від генерального директора
Оскільки свято відкриття збіглося у часі зі Всесвітнім днем хліба, школа дотрималася української традиції. Співробітниця МУШ Литви пані Марія Шеремета, яка попри важку онкологічну хворобу продовжує підтримувати шкільні ініціативи, спекла для свята українські короваї. Їх урочисто вручили віце-меру Річардасу Багданавічюсу, керівниці освітнього відділу Реді Бенявічєнє та директору гімназії Роландасу Булкаускасу на знак подяки за гостинність.
Нові учні та педагоги отримали шкільні значки, свідоцтва про прийняття до великої шкільної родини та книги.
Підбиваючи підсумки цього історичного дня, генеральний директор Міжнародної української школи Литви Олена Внуковська поділилася роздумами:
«Сьогодні ми відкрили сьоме відділення в Маріямполе. Це сьоме місто за кількістю населення в Литві, і це дуже символічно... Наші вчителі за чотири роки опанували литовську мову. Це настільки зворушливо — відчувати гордість за наших вчителів, за наших мам, які все ж таки хочуть зберегти українську освіту, культуру, традиції і триматися разом.
Коли я сьогодні пройшлася коридорами литовської прогімназії, я зловила себе на думці, що саме про таку школу ми й мріяли: затишну, гарну, де скрізь є ознаки литовської культури. І ці діти з литовського танцювального ансамблю настільки виховані та талановиті, що, я думаю, у нас буде дуже гарний спільний симбіоз...
Сьогодні наші 47 освітян з Вільнюса приїхали для того, щоб підтримати та відкрити нашу найменшу школу в Литві, але водночас — найпозитивнішу. Сьогодні дійсно було відчуття перемоги, відчуття того, що ми все робимо правильно. Це відчули всі: і діти, і батьки. Найголовніше вміння — це навчитися жити разом. І цей день у нашій литовсько-українській історії став таким "днем перемоги", коли ми плакали, сміялися, раділи, але найголовніше — ми відчули це єднання. Ми були разом».
Попереду в Міжнародної української школи Литви амбітні плани. Вже працює суботнє відділення у польському місті Бидгощ, відкрите на базі місцевого університету. Офіційні заходи з його презентації заплановано на листопад. А це означає, що місія збереження українського майбутнього не знає кордонів. Репортаж підготовлено спеціально для сайту Міжнародного освітнього радіо "Український Альянс" RadioUA.LT.
Текст і ФОТОрепортаж:
Олег Головатенко, Олена Головатенко
Comments(0)