September 30, 2026 - 216 views
До Дня вчителя Міжнародне освітнє радіо “Український Альянс” зібрало думки, мрії та побажання литовських педагогів Міжнародної української школи (МУШ) Литви у Вільнюсі. Їхні розповіді — це не просто роздуми про шкільні будні, а глибокі історії про лікування дитячих травм, формування нової культурної ідентичності та щиру підтримку тих, хто втратив дім. Символічним інформаційним тлом для цих теплих розмов став День відкритих дверей у «Литовському домі» — кабінеті литовської мови, що підкреслює прагнення школи відкривати для українських дітей нові горизонти (ФОТОРЕПОРТАЖ).
Сьогодні МУШ Литви — це унікальний колектив, де литовські педагоги не просто викладають свій предмет, а стають для дітей точкою опори, навчаючи їх мови поваги, емпатії та віри у вільне майбутнє.
«Мова — це інструмент зцілення»: від чорних танків до дитячої радості
Для багатьох литовських вчителів робота в українській школі стала справжнім одкровенням. Вчителька Вірґінія Лєпа, яка працює тут уже два роки, пригадує свої перші уроки з болем:
«На початку, коли я роздавала дітям аркуші із завданнями (ми тоді ще не мали друкованих книг), я бачила, як вони — навіть дівчатка — малювали зброю і танки. Усе було густо заштриховано чорним кольором. Але зараз цього немає. Ти бачиш, як дитина з небезпечного середовища поступово знову стає просто дитиною, яка ходить до школи, як і в будь-якій іншій країні. Життя повертається до норми, і вони роблять крок у радість та свободу».
Вона підкреслює, що робота з мовою — це робота з культурною ідентичністю, де важливо не лише спілкуватися, а й знаходити спільне у двох культурах.
Для подолання мовного бар'єру та стресу пані Вірґінія використовує особливий підхід:
«Наш предмет не такий, як для литовських дітей. Я використовую багато ритму, ігор, музики, і через цей ритм діти зовсім інакше сприймають мову, вона вже не здається їм такою страшною. Вони гнучкі, як глина. Ти пояснюєш їм усе з добром, і вони прилипають до тебе, як пластир, як липучки».
Крім того, саме Вірґінія Лєпа ініціювала впровадження литовських національних костюмів на шкільні свята, щоб через красу одягу знайомити учнів із традиціями.
Її колега Аушра Янкявічєнє наголошує на множинних змістах вчительської праці у цій школі:
«Моя робота тут має подвійний сенс: я не лише виконую обов'язки вчителя, а й намагаюся познайомити дітей з литовською культурою та історією».
Навчаючи дітей, вона щодня стикається з глибоким культурним контекстом війни.
«Однією з перших тем на наших уроках є "Сім'я". Я підходжу до неї вкрай обережно та емпатично, адже розумію, що в класі є діти, чиї батьки загинули на війні. У моїй практиці був випадок, коли під час цієї теми хлопчик розплакався... Я не розпитувала далі, але зрозуміла, що він втратив батька чи брата. Це стало для мене уроком — відчувати межу того, куди я можу заглиблюватися», — ділиться пані Аушра.
Цікаво, що литовські вчителі відмічають одну з особливостей українських дітей: юні українці люблять, щоб усього було "багато" (емоцій, завдань, життя) і вражають своєю відкритістю. Аушра Янкявічєнє зізнається:
«Виховуючи трьох власних дітей, я не змогла побачити стільки, скільки побачила з українськими учнями у Вільнюсі. Вони вчать мене відкритості, вони надзвичайно щирі і творчі».
Усім українським колегам до професійного свята вона бажає, аби здійснилася найголовніша мрія — закінчилася війна, і вони змогли повернутися працювати у свої рідні школи в Україні.
Вчителька початкових класів Вікторія Будакова, яка викладає литовську мову та математику, працює в школі перший місяць, але вже зачарована атмосферою.
«Діти біжать коридором, щоб обійняти мене. Ми працюємо мовою любові та розуміння. Якщо дитина потребує обіймів чи емоційної підтримки — ми даємо їй ці кілька секунд тепла. Я ставлюся до них як до маленьких людей, які мають такі ж глибокі почуття, так само переживають. У школі ми фокусуємося на позитиві, щоб вони почувалися в абсолютній безпеці та не поверталися до тяжких спогадів. Якщо людина не любить дітей, їй краще не працювати в школі», — переконана пані Вікторія.
Вона також додає важливе побажання для освітян:
«Психологічно вчителю щодня буває складно, тому я бажаю всім колегам підтримки та розуміння з усіх боків: від дітей, батьків, адміністрації та одне від одного».
«Я всією душею з вами»: пів століття в педагогіці та любов до України
Особливою гордістю школи є пані Анґєлє Валєнє — перша вчителька литовської мови у МУШ Литви. Її загальний педагогічний стаж становить понад 50 років, а життєвої енергії, яку вона черпає від спілкування з учнями, вистачить на багатьох.
«Працювати тут — це диво! З першої хвилини вашого нещастя я всією душею з вами, українцями. Я живу вашим болем і вашим життям», — зворушливо розповідає пані Анґєлє.
Вона вражає своєю глибокою зануреністю в український контекст: читає книги про історію України, про Голодомор (зокрема, праці іноземних авторів), дивиться українські фільми, плаче над віршами загиблого поета-воїна Максима Кривцова та радить колегам відвідувати вистави столичного театру про війну в Україні. Її найзаповітніша мрія — «Щоб українці були вільними, щоб ми дружили і щоб над усіма нами було мирне блакитне небо».
Музика також стає надійним містком до вивчення мови дружньої країни. Українка, що колись поєднала свою долю з Литвою, вчителька музики Оксана Віткунєнє за свої 37 років педагогічної діяльності (три з яких — у МУШ Литви) переконалася: пісня відкриває серця.
«Діти дуже швидко підхоплюють слова, коли співають. Я радію і пишаюся, коли бачу, що вони вже складають речення, вміють читати і писати литовською. А пісня допомагає у цьому. Ми багато співаємо разом із литовцями, і діти завжди охоче відгукуються на пропозицію заспівати литовською мовою», — каже пані Оксана.
Вчителька литовської мови Мілда Станявічєнє зауважує, що не шукала до дітей, травмованих війною, якихось особливих «ключів», адже її учні — найкращі.
Вона пишається тим, що навіть маючи лише два уроки на тиждень, за кілька років діти навчилися читати, писати і розмовляти. А ще вони самі багато чому навчають:
«Я дуже гостро реагувала на події в Україні, часом зі сльозами, і саме учні навчили мене спокою. Окрім знань литовської мови, я хочу, щоб діти були емпатичними і поважали країну, яка їх захистила і дала можливість гідно жити та вчитися. Всі, хто обрав шлях вчителя, знали, що легко не буде. Тож бажаю вам нам працювати із захопленням та пристрастю. Наша праця має сенс!»
Терапевтичний простір та розвінчання міфів: погляд Петра Пирогова
Голова профспілки українських вчителів Литви, вчитель литовської мови Петро Пирогов категорично не погоджується з думкою, ніби українська школа в Литві є своєрідним «етнічним гетто» чи «теплою ванною», де можна не напружуватися з інтеграцією.
«Я хочу спростувати цей міф. По-перше, наша школа є терапевтичним місцем, де діти, які втекли від війни, можуть заспокоїтися, знайти теплоту, ласку і розуміння. По-друге, інтеграційний процес тут дуже потужний. У початковій школі діти мають 6 уроків на тиждень, пов’язаних із литовською мовою: 4 уроки мови, 1 урок математики литовською та 1 урок “Я досліджую світ”. Коли у четвертому класі ти диктуєш дітям складні математичні приклади та задачі литовською, а вони їх спокійно розв’язуть — це гідний показник», — підкреслює пан Петро.
Спілкування у такому міжнародному колективі дається напрочуд легко. За словами Петра Пирогова, литовці та українці швидко знаходять спільну мову, бо багато в чому схожі за характерами та поглядами: «Це певна співтворчість. Десь литовці збагачують нас своїм досвідом, десь ми їх». Як голова профспілки, він також додає, що вчителі в школі захищені фінансово, мають можливості для самоосвіти та підвищення кваліфікації. Усім колегам він бажає не зупинятися, не боятися викликів і постійно розвиватися.
Виховання патріотів: досвід Союзу стрільців Литви від Гедимінаса Янкявічюса
Вчитель литовської мови у 7-х та 11-х класах Гедимінас Янкявічюс відзначає неймовірну згуртованість українських дітей:
«Те, чого іноді бракує в литовських школах, я отримую тут — це неймовірна теплота від учнів. Вони дуже дружні, завжди стоять один за одного. Моє головне завдання — не зробити з української дитини литовця, а допомогти їм тут, у литовському житті, утвердитися, не забуваючи свої традиції і свою мову. Головне — щоб дитина стала розумною, гідною людиною, яка вміє поводитися у суспільстві і знає, де шукати інформацію, адже вчитися ніколи не пізно».
Вчитель щиро радіє, що зміг повністю реалізуватися у цій школі та облаштувати справжній кабінет.
Гедимінас Янкявічюс є членом Литовського союзу стрільців (Lietuvos šaulių sąjunga). Цей досвід він активно інтегрує у роботу з учнями: організовує табори, запрошує литовських стрільців до школи. «Українці самі мають великий досвід і знають, як захищати країну. Але ми хочемо показати, як ми, литовці, готуємося до захисту своєї землі ще до початку війни. Це дуже важливо», — розповідає він.
Також пан Гедимінас докладає багато зусиль для розширення географії освіти, допомагаючи організувати навчальний процес для українських дітей у місті Маріямполе. 17 жовтня там відкриється суботня школа МУШ Литви.
Стратегія керівництва: масштаб, стабільність і погляд у майбутнє
За спиною кожного вчителя стоїть потужна організаційна структура. Керівник Вільнюського відділення МУШ Литви пан Гедимінас Сабоніс вважає, що найкраща мотивація для колективу — це чітке бачення перспективи.
«Щоб мотивувати вчителів працювати ще краще, окрім фінансів, їм треба показати майбутнє. Якщо вони будуть знати, як його досягти, вони будуть працювати задля цього. Я маю мрію щодо школи, яку поки не розголошую, але вірю, що вона обов'язково здійсниться, для цього потрібен лише час. А нашому колективу бажаю набувати нових знань, набиратися досвіду, бути ще дружнішими, підтримувати один одного і допомагати йти вперед. Усі разом, один одному мають допомагати», — зазначає керівник відділення, лаконічно описуючи МУШ Литви трьома словами: «Велика. Особлива. Школа».
Його доповнює головний бухгалтер закладу Альгімантас Кайряліс:
«2 500 учнів та 350 співробітників — це вражаючі масштаби для Литви. Наші вчителі всі дуже позитивні. Своїм найкращим робочим днем вважаю день, коли вчителям нарахована і виплачена зарплата, коли вони задоволені, дякують. Я людина дисципліни і цифр, тому бажаю нам трохи більше організаційної злагодженості та стабільності. Щоб майбутні навчальні роки були без фінансових перебоїв, такі ж нормальні і показові, як нинішній».
Безпрецедентна підтримка литовської держави, засвідчена, зокрема, і вітальною грамотою Президента Литви Ґітанаса Наусєди, та щоденна самовіддана праця литовських вчителів роблять МУШ Литви не просто закладом освіти.
Це місце сили, де під стрічками у кольорах литовського прапора формується нове покоління українців. Напередодні свята литовські педагоги бажають всьому педагогічному колективу школи здоров'я, витримки та найголовнішого — щоб здійснилася найбільша мрія: закінчення війни і повернення до вільної, мирної України.
Підготували:
Олена і Олег ГОЛОВАТЕНКИ,
RadioUA.LT
Comments(0)