Гостя студії Міжнародного освітнього радіо “Український Альянс” - Олена Внуковська, генеральна директорка Міжнародної української школи Литви, директорка Української паризької школи.

Вона керує освітніми закладами у двох різних частинах Європи — у стабільному Парижі та динамічному Вільнюсі. Її називають «Ð°Ñ€Ñ…ітектором української освіти за кордоном», адже вона зводить стіни шкіл там, де Ñ—Ñ… ніколи не було, рятуючи майбутнє українських дітей від війни. Про феномен швидкого створення школи, вчителів-доцентів та освітні містки додому — у відвертій розмові шеф-редакторки Міжнародного освітнього радіо Олени Головатенко з пані Оленою Внуковською.

Довідка для читача:

Міжнародна українська школа Литви (МУШ) — найбільший освітній осередок для українців у Європі, створений після повномасштабного вторгнення.

• Статус: Школа має п’ятиденну форму навчання, працює за українськими та литовськими освітніми програмами, Ñ” білінгвальною, видає українські документи про освіту державного зразка, що визнаються як в Україні, так Ñ– в ЄС.

• Масштаб: Заклад налічує 5 відділень у Литві (Вільнюс, Клайпеда, Каунас, Шяуляй, Паневежис) Ñ– суботню школу в Лентварисі.

• Особливість: На відміну від суботніх шкіл, МУШ забезпечує повноцінний п'ятиденний навчальний процес офлайн, інтегруючи вивчення литовської та інших іноземних мов.

«ÐšÑ€Ð¸Ð·Ð° народжує нове»: Про два світи та архітектуру школи

— Пані Олено, ви керуєте школами у Вільнюсі та Парижі Ñ– мережею відділень МУШ по Литві. Це два зовсім різні культурні контексти. Що Ñ—Ñ… об'єднує?

— Ви праві, у нас спільна мета Ñ– в Українській паризькій школі, Ñ– в шести школах Литви — дати можливість дітям «Ð¾Ñ‚римати український світ» Ñ–, що найголовніше, навчитися жити в ці складні часи війни.

Але контекст різний. Школи в Литві ми створили для тимчасово переміщених осіб — це родини, які масово виїхали, рятуючись від війни. Це трохи інша аудиторія, ніж Українська паризька школа, якій вже 21 рік. Там сформована стала, спокійна громада, яка прийняла нову хвилю батьків Ñ– дітей.

У Литві все відбувалося на неймовірному підйомі. Ви назвали мене архітектором, але зазвичай архітектор спочатку створює проєкт на папері, а потім команда його реалізує. У нас вийшло навпаки: задум не був намальований, він виник у тому страшному вирі подій, і ми будували ці стіни всі разом одночасно.

— Як вдалося реалізувати такий масштабний проєкт у рекордні терміни?

— Нам казали: «ÐÑ–, це неможливо. Школу потрібно будувати два роки». А у нас вийшло за лічені місяці: влітку 2022 року почали, а вже у вересні прийняли перших дітей. Це справжнє диво, яке стало можливим тому, що кожен педагог, який приїхав з України, за кордоном залишається Вчителем з великої літери.

Коли Ñ” криза, народжується щось нове. Досвід Паризької школи, досвід Українського колежу ім. Ð’.О. Сухомлинського у Києві — все це стало підґрунтям. Якби ми зараз спробували створити таку школу в умовній Аргентині чи Бразилії в спокійний час, можливо, так би не вийшло. А коли ти не знаєш, що це «Ð½ÐµÐ¼Ð¾Ð¶Ð»Ð¸Ð²Ð¾», Ñ– не боїшся — ти просто робиш.

Ми не просто створили школу, ми виконуємо місію «Ð²Ð¸Ñ…овання». Це магічне слово — ви-ховання: ми наче ховаємо дітей від лиха, від зла, огортаючи Ñ—Ñ… традиціями та знаннями.

«ÐœÑ–стки додому»: Про повернення та визнання дипломів

— Багато дітей мріють повернутися в Україну. Як ви будуєте процес, щоб інтеграція після повернення була безшовною, а європейський досвід став перевагою?

— Ще у 2010 році ми зробили проєкт «Ð—амок мистецтв», Ñ– тоді нашим гаслом було: «ÐœÑ–ст. Освіта. Культура». Цей місток справді працює. Міжнародна українська школа (МУШ) була затверджена Кабміном ще у 2007 році, що дозволило тисячам дітей отримувати українські документи державного зразка Ñ– вступати з ними у виші Європи без додаткових іспитів (наприклад, НМТ), адже вони паралельно вивчали мови країн перебування.