April 27, 2026 - 191 views
Яскравий карнавал у Ніцці, подорож до князівства Монако, відвідини знаменитих музеїв, художні пленери на березі моря, активна мовна практика щодня. Саме такою стала освітня подорож Французькою Рів’єрою для учнів Міжнародної української школи (МУШ) Литви. Допомогали їм у цьому вчителі французької мови, які проводили креативні уроки та всіляко заохочували школярів до активних мовних практик.
Як сприяють такі мандрівки оволодінню французькою мовою? Що допомагає знайти підхід до сучасних підлітків? У чому секрет ефективного вивчення іноземних мов у цифрову епоху? І чому інколи вчителеві є чого повчитися у своїх учнів? Про це в ефірі радіо «Український Альянс» у рубриці «Люди з іскрою» розповів учитель французької мови Каунаського відділення МУШ Литви Олексій Корж.
«Мамо, найми мені репетитора», або Французька як доля
Олена Головатенко: Олексію, ви не просто до нестями закохані у французьку мову, а й здатні закохати в неї інших. Розкажіть, як це — ще в дитинстві обрати для себе таке захоплення, розпізнати покликання і знайти справу всього свого життя?
Олексій Корж: Знаєте, чесно кажучи, я зараз навіть не можу пригадати, коли саме я захопився французькою мовою. Здається, що вона була зі мною завжди. Я думаю, що це був сильний вплив музики або культури на той час, але це відчуття зі мною ще з глибокого дитинства. Я дуже чітко пам'ятаю, як постійно ходив за батьками і благав: «Мамо, найми мені репетитора з французької! Я дуже хочу вчити французьку мову». Я просив про це досить довго, і врешті-решт допросився так, що французька таки з'явилася в моєму житті. І сьогодні я неймовірно радий, що все склалося саме так.

Олена Головатенко: При цьому ви встигли вчитися і в самій Франції, чи не так?
Олексій Корж: Я мав чудову нагоду навчатися там протягом п'яти місяців за студентською програмою обміну Erasmus, яка дозволяє європейським студентам мандрувати країнами. Цей час я провів у прекрасному регіоні Лотарингія (французькою — Lorraine), а саме в його центрі — історичному місті Нансі. Це дало мені колосальний мовний і культурний досвід.
Олена Головатенко: Тоді дуже просте, на перший погляд, питання: як вивчити французьку?
Олексій Корж: Питання дійсно звучить дуже просто, але, як на мене, відповіді на нього просто не існує. Чому? Тому що ми фізично не можемо вивчити мову повністю. Як і будь-що в цьому світі. Ми — живі люди, а не роботи, у які можна завантажити словник. Ми можемо лише вивчати і вивчати протягом усього життя.

Навіть зараз, під час нашої спільної освітньої поїздки на Рів'єру, я дізнався стільки нових слів, виразів та нюансів! Тобто я так само продовжую навчатися разом із вами та учнями. Можливо, це відбувається вже на дещо іншому рівні, ніж у тих, хто отримує свій найперший досвід контакту з французькою, але суть залишається незмінною — ти вчиш мову все життя. Не буває такого моменту, коли ти прокидаєшся і кажеш: «Все, я все розумію, я вивчив французьку». Такого немає в жодній мові світу. І, мабуть, це стосується будь-якої сфери нашого життя: щойно ми зупиняємося і самовпевнено вважаємо, що досягли абсолютної вершини і знаємо все — починається неминуча деградація.
«У мене трусилися ноги»: вантаж учительської династії та покликання
Олена Головатенко: Чи не страшно було такому молодому фахівцю починати педагогічну працю? Як взагалі далося вам вчителювання?
Олексій Корж: О, на це питання в мене буде дуже довга і особиста відповідь. Справа в тому, що я походжу з великої династії вчителів. Обидві мої бабусі — вчительки. Моя мама — не лише вчителька, а й директорка школи. Моя тітка — також директорка школи. Тобто в нас дуже довге, глибоке коріння в освіті. З цією професією я знайомий буквально з дитинства. Можна сказати, я виріс у школі.

Ще підлітком я неймовірно захопився мовознавством і самою ідеєю того, що колись, можливо, теж працюватиму вчителем. Десь у десятому класі я почав активно працювати в Малій академії наук України (МАН). Я брав участь у конкурсах два роки поспіль. У десятому класі в секції англійського мовознавства я посів друге місце на всеукраїнському рівні зі своєю науковою роботою, а в одинадцятому класі — здобув перше місце в Україні. До чого я це веду? Весь цей час я мав честь працювати з видатними вчителями англійської мови, з науковцями, які теж є педагогами в найвищому сенсі цього слова. Ці люди завжди були поруч.
«Вчитель — це приклад для інших. Дитина мусить мати в житті орієнтир. Це не просто людина, яка механічно передає знання, це той, хто здатен підтримати у важку хвилину, розділити щиру радість у добру мить. Вчитель іде пліч-о-пліч із дитиною дуже довгий час, і його роль важко переоцінити».
У кожного з нас є цей досвід: ми пам'ятаємо або надзвичайно світлих, добрих наставників, які стали для нас яскравим дороговказом, або, навпаки, дуже злих і токсичних вчителів. Мені щиро хотілося знайти цей глибокий сенс у житті — робити щось дійсно корисне. Хотілося віддячити всесвіту: віддати ту теплоту і знання, які колись подарували мені, стати для когось тим самим світлим прикладом, допомогти розділити важливі життєві моменти.
Але чи було страшно починати? Неймовірно страшно! Пам'ятаю свій перший урок: я прийшов до десятого класу. У мене трусилися ноги, тремтів голос від хвилювання. Я бачив цих дітей вперше, вони мене — теж. До того ж я молодий: у нас різниця у віці була зовсім невеликою, приблизно сім років, а з одинадцятикласниками взагалі п'ять-шість. Проте цей бар'єр швидко зник. Ми знайшли спільну мову, діти потягнулися до мене, а я щиро полюбив їх. Відтоді ми дуже класно і продуктивно проводимо час разом.
Олена Головатенко: Ви — вимогливий вчитель?
Олексій Корж: Я вважаю, що я вимогливий, але винятково там, де це дійсно треба. Там, де не треба, я цілком можу закрити очі, подивитися на ситуацію крізь пальці. Проте, коли йдеться про речі концептуальні, коли я бачу дітей, у яких є вогонь, бажання навчатися і потенціал — до них я вимогливий. І що найважливіше — діти чудово розуміють, що це не просто так, не тому, що мені так заманулося чи в мене такий настрій. Вони знають, що це робиться для їхнього ж майбутнього.

Смартфон як вікно у новий всесвіт та ілюзія чарівної таблетки
Олена Головатенко: На вашу думку, чому покоління ваших батьків, старанно і роками вивчаючи іноземну мову в школі, врешті-решт мали лише базовий багаж знань, але вільно не володіли нею? І чому сучасні діти так легко долають цей бар'єр і починають говорити?
Олексій Корж: Я переконаний, що корінь проблеми лежить у методиках та підходах до викладання. Їх існує безліч: є старі класичні методи, є новітні. Я не стверджую, що старі методи не працюють взагалі. Вони б не дожили до наших днів, якби не давали певного результату з певним типом людей. Наприклад, старий вірний граматичний спосіб: ми завчаємо правила, перекладаємо тексти, пишемо вправи. Це працює, але для величезної кількості учнів це нестерпно нудно.
Часи кардинально змінилися, і діти змінилися разом із ними. Сучасні восьмикласники чи дев'ятикласники відрізняються навіть від мого покоління, хоча минуло не так багато часу! Сьогодні колосальну роль відіграє мотивація і розуміння того, навіщо ти взагалі це вчиш. У нинішніх дітей є смартфон. Яким би суперечливим не був цей гаджет, це справжнісіньке вікно в інший всесвіт. Через цей маленький екран дитина може зазирнути у Францію, Сполучені Штати, Британію чи Швейцарію і на власні очі побачити, що за межами її звичного мікрокосмосу існує величезний, цікавий світ. І це шалено мотивує до навчання.

Завдяки технологіям ми можемо використовувати на уроках автентичні матеріали, робити процес живим. Гра, розвага, інтерактив — це не забаганка, це цілий аспект навчання, який знімає психологічні блоки і дозволяє дитині бути відкритою до нового досвіду. Бо якщо навчання — це лише нескінченна «зубрьожка», це виснажує і не дає результату. Не існує магічного набору слів, який можна вивчити за ніч і раптом заговорити. Формула успіху залежить від усіх учасників процесу, але найбільше — від учня. Вчитель може дати 10% зусиль, батьки можуть створити умови і дати ще 10%, але вирішальні 80% — це бажання і праця самої дитини.
Вся правда про грасирування та інформаційне сміття у смартфонах
Олена Головатенко: Який, на вашу думку, існує найпоширеніший міф щодо вивчення французької мови?
Олексій Корж: Чесно кажучи, всі міфи, які ви тільки чули про французьку мову — це чиста правда! Кажуть, що це надзвичайно складна мова? Так і є. Кажуть, що вона неймовірно красива? Абсолютно. Це вже стало певною легендою, але вона відповідає дійсності.
Єдиний реальний міф, який варто зруйнувати — це те, що французьку нібито неможливо вивчити. Це абсолютна неправда! Її цілком реально вивчити, і навіть за відносно короткий час можна досягти гарних результатів. Навіть славнозвісне французьке «Р» (грасирування) навчитися вимовляти далеко не так складно, як більшості здається.
Олена Головатенко: А як щодо сучасних інструментів? Роль штучного інтелекту та тематичних мовних додатків у смартфонах перебільшена? Чи варто витрачати на них час?
Олексій Корж: Тут треба чітко розмежовувати. Є речі, які дійсно приносять користь. Як вчитель я активно використовую спеціалізований штучний інтелект, розроблений методистами. Він допомагає мені генерувати та адаптувати матеріали для уроків з професійної точки зору.

Але якщо ми говоримо про популярні мовні застосунки для самостійного вивчення... Я вважаю, що вивчити мову виключно через них просто неможливо. Там дуже багато відвертого інформаційного сміття. Взяти, до прикладу, відомий Duolingo. На мою думку, це найжахливіша річ для комплексного вивчення мови, яка часто робить тільки гірше. Там купа відірваних від реальності фраз, які не мають жодного сенсу в живому спілкуванні. Можливо, він згодиться, щоб механічно відпрацювати структуру речення чи пригадати пару слів, але якщо ви хочете справді вивчити мову — краще видаліть цей застосунок і забудьте про нього. Основна мета будь-якої мови — це жива людська комунікація, а не натискання кнопок.
Щодо штучного інтелекту для учнів (наприклад, ChatGPT), то його можна використовувати з розумом. Учень може написати: «Привіт, чи можеш ти виправити мої помилки в розмові?» або попросити розіграти певний сценарій діалогу. Це позитивний аспект. Але не варто цим надто захоплюватися, адже в мережі багато непотребу, і треба вміти фільтрувати, що дійсно допоможе, а що краще не чіпати.
Олена Головатенко: Тоді як найкраще вчити французьку: щодня по 15 хвилин, по годині, чи брати інтенсиви по кілька годин на тиждень?
Олексій Корж: Вчитися треба так, як комфортно саме вам, зважаючи на ваші потреби та життєві ресурси. Не у всіх є час на багатогодинні інтенсиви. Але є одна універсальна порада, яку я даю всім своїм учням: якщо ви не живете у франкомовному середовищі, ви мусите штучно себе ним оточити.

Це нічого не коштує! Шукайте фільми чи мультфільми французькою. Просто вбийте в YouTube «пряме телебачення TV5Monde» і нехай воно грає фоном. Слухайте музику. Ваш мозок поступово налаштується на цю хвилю, і вам стане набагато легше сприймати мелодику мови. Це може бути 15 хвилин на день чи година — головне, щоб була стабільна регулярність. Без регулярності не буде жодного результату. Це як у спорті: якщо ви підете в спортзал один раз на місяць і трохи розімнетеся, чи з'являться у вас м'язи? Навряд чи. З мовою працює те саме правило — потрібні систематичні зусилля.
«Вони несуть у собі стільки болю...»
Олена Головатенко: Олексію, а чому вчать вас ваші учні?
Олексій Корж: Знаєте... Діти, з якими я зараз працюю в Міжнародній українській школі, — це особливі діти. Будемо відвертими перед собою і світом: це діти війни.
«Мене кожного божого дня вражає їхня сила. Це незбагненно, скільки вони несуть у собі глибокого, недитячого болю від втрати звичного життя. Але водночас мене захоплює те, скільки в них неймовірної сили жити з цим болем далі. Вони продовжують навчатися, вони знаходять у собі світло будувати плани на майбутнє, розважатися, заводити нових друзів. Їхня стійкість і жага до життя — це те, що надихає мене найбільше».

Від автора:
Історія молодого педагога Олексія Коржа — це яскравий, живий доказ того, як українці за кордоном не просто адаптуються до нових реалій, а продовжують творити, розвиватися і будувати надзвичайно міцні, свідомі спільноти. Вчителі Міжнародної української школи сьогодні виконують титанічну роботу. Вони не лише відкривають дітям двері до європейської освіти, а й стають для них психологічною опорою, лікуючи зранені війною душі та допомагаючи віднайти твердий ґрунт під ногами.
Тож підтримуйте українські освітні ініціативи у ваших країнах перебування, цінуйте самовіддану працю педагогів і обов'язково слухайте живі, щемкі та надихаючі історії незламних українців на хвилях Міжнародного радіо «Український Альянс». Адже саме з таких яскравих іскор, які несуть у собі ці люди, щодня розгорається велике полум'я нашого спільного переможного майбутнього.
Comments(0)