Зустріч "Український романтизм у літературі": від фольклору до національної ідентичності

Клуб української культури Cult.Ukraine запрошує на тематичну зустріч "Український романтизм у літературі", де учасники зануряться в атмосферу поем Джорджа Гордон Байрона, казок Ернста Теодора Амадея Гофмана та епічної поеми "Гайдамаки" Тараса Шевченка – творів, таких різних за формою, але єдиних у дусі романтизму.

Подія відбудеться 6 листопада о 17:30–18:30 у філії для дітей першому поверсі (Vaikų biblioteka I a.) Vilniaus apskrities Adomo Mickevičiaus viešoji biblioteka „Po skliautu" за адресою Trakų g. 10, Vilnius. Вхід безкоштовний, але реєстрація обов'язкова за посиланням. Мова заходу – українська. Зустріч проводить клуб Cult.Ukraine разом із Галиною Кутняковою.

На зустрічі йтиметься про те, як український романтизм став перехідною ланкою між фольклорною традицією та національною літературою, як у творах з’являються характерні мотиви мертвого коханця, смерті як одруження, битви як бенкету, а також про українську школу в польському романтизмі та її особливості. Ці теми резонують з ключовими рисами українського романтизму, який сформувався наприкінці 1820-х – 1840-х роках і став одним із найяскравіших проявів національного відродження.

За даними Encyclopedia of Ukraine, український романтизм, подібний до польського, акцентував увагу на фольклорі, історичних мотивах та ідеалізації минулого, сприяючи незалежності української літературної мови та вдосконаленню поетичних тропів. Він сформувався під впливом "Харківської романтичної школи" (з поетами на кшталт Ізмаїла Срезневського, Миколи Костоманова, Льва Боровиковського та Амвросія Метлинського), а також "Київських романтиків" і Братства святих Кирила і Мефодія (1846 р.), де Тарас Шевченко, видатний поет XIX століття, досяг вершини напряму. Поема "Гайдамаки" (1841 р.), згаданий у анонсі твір Шевченка, є епічним полотном про гайдамацьке повстання 1768 року, що поєднує романтичний дух бунту з похмурим зображенням української історії та сатирою на російське гноблення, як зазначає Britannica. Цей твір, опублікований у збірці "Кобзар" (1840 р.), остаточно довів придатність української мови для високої літератури.

Щодо мотивів, то мотив "мертвого коханця" (як у байронівському героїзмі чи гофманівських фантазіях) відображає романтичну ідеалізацію трагічної любові та надприродного, тоді як "смерть як одруження" чи "битва як бенкет" кореняться в фольклорних традиціях, де смерть символізує єднання з предками, а битви – героїчний карнавал, подібний до козацьких дума та пісень, зібраних Максимовичем (1827, 1834, 1849 рр.) чи Срезневським у "Запорозькій старовині" (1833–1880 рр.). Ці елементи підкреслюють етнографічний характер українського романтизму, де фольклор став основою для національної свідомості.

Особливий акцент – на українській школі в польському романтизмі, групі польських поетів початку XIX століття з південно-східних околиць тодішньої Польщі (нині переважно Україна), які інтегрували українські теми, фольклор, пейзажі та історію. За Wikipedia та Encyclopedia of Ukraine, школа включала Антонія Мальчевського (автора поеми "Марія", 1825 р. – історії кохання та зради з драматичною напругою), Юзефа Богдана Залеського (відомого як "соловей польської поезії"), Северина Гошчинського (який описав гайдамацьке повстання в поемі про замок у Каневі) та Томиша Падуру. Ці автори, орієнтовані на "українську екзотику", вплинули на польську романтичну літературу, створюючи місток між культурами пост-розділеної Речі Посполитої, та популяризували Україну в Європі.

Зустріч організовано клубом Cult.Ukraine, який діє у Вільнюсі як платформа для української громади в Литві, та Галиною Кутняковою, координаторкою культурних подій клубу. Місце проведення – Vilniaus apskrities Adomo Mickevičiaus viešoji biblioteka, заснована 1 квітня 1997 року як центр бібліотечної справи, краєзнавства та інформації для Вільнюського та Алитусського повітів; бібліотека розташована в історичних палацах Зенковичів-Тишкевичів XV–XVI ст., має понад 82 співробітники (станом на 2025 р.) та філію для дітей на Trakų g. 10 з фондом близько 50 тис. видань, орієнтованих на молодь. Подія вписується в традицію культурного обміну у Вільнюсі, де XVI–XVII ст. місто було центром руської (українсько-білоруської) та польської культури, коли Франциск Скорина започаткував тут руське книгодрукування (бл. 1520 р.).

Ця зустріч – нагода для українців У Литві та любителів літератури глибше зрозуміти спадщину, що оживає в сучасному контексті. Реєструйтеся за посиланням, аби не пропустити.