September 22, 2024 - 1286 views
20 вересня пішов з життя Олег Яновський-Шпак – талановитий чернігівський журналіст і митець, актор молодіжного театру. Друзі, колеги і ті, хто добре знав Олега, поділилися спогадами про нього, про його життя, творчий шлях і ту невичерпну позитивну енергію, якою він заряджав своє оточення. У цьому матеріалі ми говоримо з тими, хто мав честь працювати і спілкуватися з Олегом Шпаком.
Заслужений артист України, провідний актор Чернігівського Обласного Молодіжного театру Олексій Биш:
- Взагалі це дуже-дуже болісна втрата для всього Молодіжного театру. Пішов один із засновників нашого театру Олег Шпак, який разом з іншими засновниками на чолі з родоначальником театру Геннадієм Сергійовичем Касьяновим створювали справу свого життя, будували свій театр.
Звісно, була ще одна втрата нашої однієї із співзасновниць, це Алла Дадашьянц. Вона багато років не працювала в театрі, але вона серед засновників, ми її пам'ятаємо. Це відома сім'я. Нещодавно пішов з життя цими днями буквально її брат, наш друг Юра Дадашьянц через онкологію. Помер він у Німеччині.
Ось так все взаємопов'язано. Тобто, молодіжний театр останні роки багато втрачає. Втрачає у всіх сенсах. Втрачає людей. І Геннадія Сергійовича, і завтра буде похований Олег Шпак, або... цими днями. Це дуже болісно. Все, що накопичувалось, вся оця родинність, сердечність, коли ми були одним цілим, взаємовідносини, - все це йде. Йде через такі от болісні втрати. Ці втрати - це такі острови як Геннадій Сергійович, як Олег Шпак, або наші глядачі, які були з нами. Вони теж йдуть. Це те, на чому все трималося, і дуже важко це відчувати.
Я знав заочно цей театр з розповідей моєї майстрині. Бо Олег Шпак так само навчався, як і Володя Банюк, у моєї майстрині Зої Федорівни Селенкової.
Я, звісно, закінчив навчання пізніше. І ось вони в 1984-му році у неї закінчили. Це був її перший курс, який їй доручили після роботи режисером в театрах. Вона драматичний режисер. І ось так в 1984-му році вона випустила перший курс лялькарів. Де був Ігор Маджуга, Володя Банюк, Олег Шпак.
І Олег, звісно, приїхав сюди. Бо тут були наші і Любов Веселова, і Салдецька.
Тому він разом з Банюком, разом з Мирославою Витриховською приєдналися до "когорти дружних", як то кажуть, і почали створювати молодіжну сцену. Зоя Федорівна мені розповідала про цих молодих людей, і про Банюка, і про Олега Шпака.
Вона казала так: "Олег Шпак буде дуже чудовим літератором! Він буде або літератором-письменником, або журналістом, або завідувачем літературною частиною якого-небудь театру".
Я ці пам'ятаю слова її, і так воно склалося і по долі, і по Олежиному життю.
Дивіться, він і актор був чудовий. Я пам'ятаю його ролі в першій виставі нашого театру, яка була про війну. Бо Геннадій Сергійович відчував, що це, і віддавав данину пам'яті перемозі у Другій світовій нашого народу. І закінчив Геннадій Сергійович свій творчий шлях теж темою війни - Швейком! "Бравий вояка Швейк".
А у 2014-му він поставив "Матінка Кураж та її діти. Хроніка 30-літньої війни". Тобто його це переслідувало.
І за ним пішли. Олег Шпак виконував Сальникова, зрадника. В цій інсценівці 11 сторінок воєнної прози. Але, знаєте, таких героїв завжди грати важко. Але вони врізаються в пам'ять, врізається його виконання. Пам'ятаєш його очі... Я пам'ятаю ще, як він виконував генерала у виставі "Федот Стрілець", де я його замінив на цій ролі в нашому капустнику такому акторському, який дуже-дуже любили глядачі, який дуже довго років не сходив з репертуару.
Я пам'ятаю "Старший син", де він грав Сильву. Або я пам'ятаю ще його роль Розенкранца у «Гамлеті» Шекспіра 1998-го року.
Олег, коли був завлітом у нашому театрі, комунікував з усіма вами, журналістами, з медійниками, писав статті, розповідав про театр, формував репертуар разом з Геннадієм Сергійовичем, радив йому...
Наприклад, він же приніс п'єсу "Лоліта" Едварда Олбі. Він знайшов її у журналі «Даугава» («Даугава» — літературно-художній журнал, що виходив у Ризі російською мовою з 1977 по 2008 рік, - ред.). І приніс його Геннадію Сергійовичу до постановки.
І Геннадій Сергійович поставив Лоліту. Це все Олег, все це пам'ятається.
Всі потім пам'ятають його і в газеті «Полдень», і в «Гарті» колонку «Шпаківня». Все місто його любило, купували газети, щоб почитати його колонку, заради цієї колонки.
Я пам'ятаю ще гастролі з Олегом, коли наш театр поїхав на гастролі до нашого українського Криму, і ми жили в одному номері. Це був час безгрошів'я, 1990-ті роки в Євпаторії. Але він повіз ще свою донечку Настю на море. І ми жили в одному номері, ми там якісь з ним бульйони готували, щоб нагодувати Настю. Вечорами розмовляли в номері або на березі моря. Тобто він мені дуже рідна і близька людина.
Можливо, я заради цього і їхав до Касьянова, тому що тут є наші випускники Дніпропетровського театрального училища державного. І є випускники Зої Федорівни. А тепер все це втрачається. Ми ще багато-багато могли б зробити, якби був Геннадій Сергійович, якби був Олег Шпак.
Олег до всіх відносився з добрим серцем. Він і мій земляк, до речі. Бо моє рідне місто Нікополь зовсім недалеко від Кривого Рогу. Мій земляк і Валентин Макар - наш захисник, наш актор, який зараз на фронті воює.
Коли почалася навала і коли ми стали думати про Україну, Олег сам став розпізнавати корені своєї родини, що у нього багато людей воювали за незалежність України в далекі-далекі навіть і царські часи, щось він там відкопував... А от коли почалась війна в 2014 році, Олега взяли до журналу «Українське військо». І він все робив, щоб повідомити людству, повідомити світу про цю війну як журналіст, як мужня людина, як чоловік. Не задумуючись пішов до лав ЗСУ у воєнні журналісти.
Ми скидалися грошима йому на форму, допомагали ще чимось, а він сам допомагав - нам, акторам. Завжди приїздив до свого театру і підбадьорював нас. Це дуже болісна втрата, серце переповнено печаллю.
Олег був завжди поряд. Навіть коли ми їхали на гастролі кудись, ми завжди були в одному купе з Олегом. Я і він. Мене натягнуло до таких людей, до справжніх чоловіків. Олег був справжній чоловік.
Заслужена артистка України, акторка Чернігівського Обласного Молодіжного театру Любов Веселова: "Олег - мій хрещений батько у кіно"
- Для мене він Олег, Олежа, Шпакуля, - так ми його звали. Все життя разом! Навіть тоді, коли він пішов у журналістику, він дуже скучав за сценою, за нами. По можливості ми зустрічалися, у нас були дуже добрі спогади.
Взагалі-то ми більше згадували веселого Олега. Я можу розповісти, як він мене розіграв.
У нас був театр ляльок. У нас контора була навпроти СІЗО, навпроти тюрми. І мені прийшов лист: "Пані Люба, ми вас бачили у Домі актора, у такій-то виставі, я кінорежисер такий-то, знімаю фільм "Це знаю тільки я", - така назва була. І, значить, - запрошую вас на зйомки, спочатку на кінопроби, от такого-то числа".
А я ще у кіно не знімалась тоді. Один раз у мене була там масовка, у якій ми гасили пожежу в лісі. Оце і весь мій досвід був у кіно. Я так розхвилювалася... Ми після репетиції побігли на обід, там недалечко у нас був гуртожиток. Я їсти не хотіла, і давай читати про того режисера. Режисер дійсно був відомий на Україні. Я вже і забула його прізвище, бо це дуже-дуже давно було. Мабуть, років 30 тому було це.
І показала ще цей лист Геннадію Сергійовичу, гарно так надрукований. А він дуже ревнував, коли його актори прагнули зніматися. Каже добре, я тебе відпускаю.
І Шпаку я покажу. Були у нас збори, і я йому кажу: "Шпак, диви, мене у кіно звуть!". Дивлюся, а у нього реакція якась така... Думаю, а чого він не радіє за мене? Коротше, йому прийшлося зізнатися, що це він з Юрієм Федоровичем надрукував того листа, і що вони мене розіграли. Але він не очікував, що у мене така буде бурхлива реакція, що я там весь театр підійму на ноги, що я їду в кіно, ой-йой-йой!
Я його потім била тим листом по всьому, по чому потрапила. Кажу, гадюка ти така!
Йшли роки, вечоріло, приїхав режисер справжній до нас у театр і набирав собі акторів. Він хотів зняти про Макаренка фільм. І Шпак мені каже: "Люба, там, значить, режисер приїхав, так іди прослухайся".
Я говорю: "Та ладно, що ти там, ти мене вже розіграв, нікуди я не піду". І не пішла. А то дійсно був режисер. Він прослухав наших акторів, але я все-таки знялася у нього в фільмі. І Юлія Матросова теж. Так що він мій хрещений батько у кіно.
А ще він шуткував, що ми з ним перші зіграли на сцені еротичну сцену. У нас була вистава за Васильєвим "Завтра була війна". Така назва була. Я грала Іскру Полякову, а він Стамєскіна. І ми грали тоді дев'ятикласників, молоді ще були, ми могли таке собі дозволити. І ми там сиділи удвох, і він мене поцілував у щічку. Ну, це по сценарію, по виставі.
І він сказав, що ми з ним перші зіграли еротичну сцену.
Ну, то потім у нас вже була "Лоліта", там такі вже одкровення були, що ого-го в "Лоліті" Набокова!
Я можу багато чого розповісти. Оце, звісно, його відліт до Боженьки... Так я це і вчора згадувала, і сьогодні. Згадувати є багато чого, багато чого.
Для мене це втрата Друга, втрата спогадів про нашу молодість. Ми були тоді всі як один кулак. Ми тоді були дуже дружні, веселі, щасливі, молоді, здорові. Болячок не було. Він же ж пісні писав, вірші писав, про Геннадія Сергійовича написав пісню, про свого друга Анатолія Корольчука мого однокурсника. Той вже теж пішов у засвіти.
Що я можу сказати? Хай спочиває з Богом, з миром! Зустрінемось! Тут швидко час летить. Зустрінемось і заспіваєм ще і повеселимося там у Боженьки. Сподіваюсь, що Боженька його забрав, бо Олежка був дуже доброю, світлою людиною, творчою. Я думаю, що він у Боженьки під крилом.”
Чернігівський журналіст Владислав Савенок: "Начитаний іроніст без жодного негативу, що розуміється на культурі"
- Дізнавшись про те, що він уже не з нами, я подумав і абсолютно нічого не зміг згадати такого критичного. Не зміг сказати, що Олег був десь не такий, я не пригадую жодного негативу. Це, мабуть що єдина людина в журналістиці відкрита, товариська, доброзичлива. Я скільки я з ним не стикався, ми в основному говорили, обмінювалися компліментами.
Я говорив йому компліменти за його дивовижну уяву, яка сприяла написанню його матеріалів. І дивовижний талант сатирика, іроніста, а такою може бути тільки людина, яка дуже сильно начитана, яка знається на культурі і розуміє культуру.
Останній раз ми зустрічалися так добре за пивом, нас тоді була ціла компанія, це було 22 травня 2014 року. Ми поговорили так доброзичливо і розійшлися, а потім бачилися тільки мельком.
Іще раз хочу підкреслити, що це була позитивна людина, в якій для мене особисто не було недоліків.
Чернігівський журналіст Олександр Соломаха: "Оптиміст у добу жорстоких випробувань":
- Познайомилися з Олегом десь у середині 90-х. Я молодим журналістом працював на Чернігівському міському телебаченні, а він – у Молодіжному театрі. Потім була одна з перших в області демократичних газет «Чернігівський полудень». Олег - співавтор оглядової колонки новин «Ревю». Я – частий дописувач – мав в газеті «халтуру», що приносила непогані, як на той час, гонорари. Саме в газеті, вже як колеги-журналісти, ми і зійшлись з Олегом.
Мені завжди імпонувала легкість його текстів, чудова образність та іронічність, гумор. Давала в знаки його акторська освіта. Свій особливий творчий почерк Олег зберігав протягом усього свого професійного життя – чи то під час роботи в обласній газеті «Гарт», чи військовим кореспондентом у журналі «Українське військо».
Не знаю, як вдавалося Олегу зберігати оптимізм, коли життя влаштовувало йому жорсткі випробування, але він знаходив за що чіплятися і в ім’я чого жити… Навіть переїхавши до Кривого Рогу і вийшовши на пенсію Олег продовжував з непідробним інтересом цікавився справами своїх колишніх колег з Чернігова. Нерідко писав чи телефонував й мені.
У ці сумні дні, гортаючи в месенджері наше особисте листування, пригадався 2019 рік. Якось, дізнавшись про наші з артистами Чернігівського обласного філармонійного центру гастролі прифронтовими містами Донеччини, Олег написав мені в особистий мессенджер.
Як військовий журналіст, який знав про віну більше за багатьох, він цікавився ситуацією, давав поради.
На скріншоті лише частинка з листування. Але вона показова, вона така, що говорить про Олега більше за будь-які сьогодні слова про нього.
Дякую тобі, колего, за турботу, дякую за світлі спогади, дякую за творчість! Дякую і аплодую. Бо саме оплесками зазвичай проводжають справжніх акторів в останню путь…
Воїн ЗСУ, митець Сергій Пантюк: "Є люди, які приходять у твоє життя і там поселяються..."
- Зараз у мене більше емоції... Тому що є люди, які приходять у твоє життя, І вони там якось поселяються. Вони просто існують для тебе так чи інакше.
Я зараз згадував, коли ми познайомилися з Олегом, і я не міг згадати. Я розумію, що це був Чернігів, що це був якийсь захід, але я не можу згадати цих деталей. Він просто увірвався якось... І завжди я знав, що приїжджаєш у Чернігів, і там є такі-такі-такі люди, і там є Олег Яновський-Шпак. Трішки кумедний, неймовірно відкритий, добрий, позитивний, з ним завжди можна було на різні теми поспілкуватися, випити чарочку, поговорити про літературу, до речі.
І, скільки б ми не спілкувалися, це завжди були дуже такі насичені розмови. І ми ж не були близькими друзями, чи дуже такими аж... Але з тих пір, коли він пішов працювати військовим кореспондентом, він просто взагалі для мене виріс.
Тобто я знав, що він такий актор, творча людина, творча особистість, яка живе, довкола нього якась така аура, завжди є поруч нормальні якісь люди, і так далі... А тут людина їде на війну, і по суті ми тоді спілкувались, листувались. Він по суті брав участь у бойових діях, наскільки мені відомо. І це все ще цей образ якось для мене дуже наповнило і розширило.
Мені страшенно подобалося, як він писав коментарі до моїх дописів, особливо до віршів. Це не можна назвати пародією. Це швидше якісь були такі доповнення, як він відчував. І переважно іронічні, веселі.
Це дійсно я взагалі люблю, коли хтось там пародіює. Щось між епіграмою, між пародією, між відгуком. І завжди такі речі він робив талановито. Завжди сміявся, потім ми переписувалися. І все якось продовжувалося так...
І це для мене просто шок. Ми їхали зараз, поверталися, скажімо так, з пункту А в пункт Б. І я зазирнув у Фейсбук, побачив цю страшну новину. Ходжу такий прибитий трошки цим всім.
Тому, що я можу ще сказати?! Царство Небесне! Вальгалла, луки Сварожі... Куди він хоче, хай він там і буде, хай йому там буде добре! А ми будемо згадувати, розповідати!
Записав: Олег Головатенко
Фото: Віталій Гольцов, Владислав Савенок, Олег Головатенко, Валерій Литовченко
Comments(0)