Радіо — це не лише новини, актуальні інтерв’ÑŽ та музика, це передусім люди. І сьогоднішня гостя — яскравий приклад того, як молоде покоління українців інтегрується у світовий простір, не втрачаючи свого коріння.

Єсенії шістнадцять. Для багатьох її однолітків цей вік став випробуванням на міцність.

— Привіт, Єсеніє! Сьогодні ти не просто ведуча музичної рубрики, а головна героїня. Розкажи, з чого почалася твоя історія?

— Всім привіт, наші любі слухачі! — голос Єсенії звучить дзвінко, але з нотками ностальгії, коли мова заходить про дім. — Сьогодні я справді представлю не чергову новинку сучасної української музики, а розкажу про свій досвід. Я родом з Чернігова. Для мене Чернігів — це синонім спокою. Це неймовірно зелене місто. Я народилася там Ñ– прожила половину свого життя, Ñ– кожне місце мені знайоме до болю: вулиці, парки, старі церкви... Це був мій затишний світ.

Але повномасштабне вторгнення змінило все. Єсенія зізнається: від'їзд не був просто зміною місця проживання.

"Я не просто залишила рідне місто. Я залишила там частинку себе. Це відчуття, коли твій дім залишається позаду, а ти мусиш рухатися далі".

Першою зупинкою стала Австрія. Для дівчини з рівнинного, зеленого Чернігова це був культурний та візуальний шок.

Чернігів. П'ятницька церква

— Це був величезний контраст, — згадує вона. — Гори, абсолютна тиша... Це зовсім не схоже на Україну. Інші люди, інший менталітет. Але саме там почався мій шлях адаптації. Я вивчила німецьку мову, знайшла перших друзів за кордоном.

Життя в Австрії відкрило для Єсенії двері до подорожей. Хорватія, Італія, Словенія — кожна з цих країн стала цеглинкою у фундаменті Ñ—Ñ— нової особистості.

— Кожна країна — це нова мова, нові люди, нові звички. Подорожі дуже змінюють людину. Після них ти по-іншому дивишся на світ Ñ–, що найголовніше, на себе саму, — зазначає дівчина.

Зараз Єсенія живе у Литві. Вона каже, що процес звикання ще триває, але вдячність переважає над труднощами.

— Тут також все нове, але я вдячна за цей досвід. Моє життя зараз — це довга дорога з Чернігова через різні країни Європи. І я точно знаю, що це ще не кінець.

Чернігів. Дитинець

Частина II. Характер зі смаком перцю та суперсила емігранта

Пробуємо з гостею нашої рубрики Єсенією Басенко поглянути на особистість через призму метафор.

— Єсеніє, де твоє "місце сили"? Де ти почуваєшся максимально комфортно?

— Моє місце сили — це, безперечно, Чернігів. Там пройшла половина мого життя. Але я навчилася знаходити силу Ñ– в людях. Я вдячна Литві за класних друзів, Австрії — за навчання. А Чернігову — за те, що він виростив мене.

Далі розмова набуває несподіваного повороту. Ми пропонуємо уявити характер дівчини, як страву.

— Якби твій характер був їжею, що б це було? Щось гостре, екзотичне?

Єсенія сміється і видає фразу, яка ідеально описує українську душу:

"Це гарячий мамин борщ! Я не можу сказати точно, якою я була б стравою, бо в різних ситуаціях я буваю різною. Можу бути домашньою Ñ– затишною, а можу — екзотичною, з перчинкою".

Але головна трансформація, за словами Єсенії, відбулася у сфері комунікації. Війна та життя за кордоном змусили її відкритися світу.

— Яка твоя суперсила в еміграції? Яку рису ти в собі відкрила, про яку раніше не здогадувалася?

— Це комунікабельність. Коли я жила в Україні, я була трошки закритою дитиною. Але постійні переїзди, необхідність знаходити спільну мову в нових школах, нових країнах зробили мене відкритою до людей. Я люблю знаходити нові знайомства, мені це стало цікаво.

Частина III. Українська школа у Литві: "Вайб", який не підробити

Окрема тема розмови — феномен навчання українських дітей за кордоном. Єсенія навчається у Міжнародній українській школі Литви. Чи відрізняється це від звичайної школи вдома?

— Як на мене, навчання одне й те саме, — ділиться спостереженнями Єсенія. — І в Україні, Ñ– тут, у Литві, в українській школі панує той самий «Ð²Ð°Ð¹Ð±». Люди Ñ‚Ñ– ж самі. Всі ми — українці, всі ми разом. Ми розуміємо одне одного з півслова.

Поза школою дівчина продовжує "прокачувати" свої скіли. Її головне хобі — мови.

— Вивчення мов дає свободу. Зараз я вдосконалюю англійську Ñ– підтягую німецьку, бо планую в майбутньому, можливо, переїхати до Австрії на навчання.

Частина IV. Магія радіо: від табору до мікрофона

Як школярка потрапила до радіостудії? Виявляється, шлях у медіа почався з активної позиції та участі у громадських проєктах.

— У моє життя радіо прийшло через шкільний пресцентр, — розповідає Єсенія. — Все сталося дуже швидко Ñ– доволі неочікувано. Я поїхала у табір «Ð—алізна зміна», а потім про цей досвід ми з друзями розповіли в ефірі. І після цього мене затягнуло радіо. Мені почало це подобатися.

Зараз Єсенія веде на Міжнародному освітньому радіо музичну рубрику, де знайомить слухачів із молодими українськими виконавцями, пісенними прем’єрами та “запалює” нові сценічні зірки. А ми цікавимося: які Ñ—Ñ— музичні смаки та  вподобання? 

— Мене цікавить англомовна музика, Кеті Перрі, наприклад. Слухаю Ñ—Ñ… майже щодня. Але й українські пісні займають величезну частину мого серця, — ділиться радіоведуча.

Частина V. Мрії, Гюррем-султан та Перемога

Вікторія Присяжнюк з Есенією Басенко

І на фінал розмови — наше традиційне бліц-опитування. 

— Яка риса характеру, невидима через мікрофÐ&frac3