August 27, 2026 - 107 views
У коридорах Міжнародної української школи (МУШ) Литви у Вільнюсі сьогодні природно переплітаються українська та литовська мови. Важко повірити, що ще навесні 2022 року ця будівля колишнього радіофакультету педінституту стояла пусткою. Без вікон, без дверей і з кошторисом на базовий ремонт у понад мільйон євро, вона здавалася безнадійним об'єктом. Проте сьогодні тут діє найбільший український освітній хаб у Європі (ФОТОРЕПОРТАЖ).
Міжнародна українська школа Литви забезпечує повноцінне п’ятиденне навчання для понад 2,5 тисяч українських дітей. Тут, на рівні із рідною, глибоко вивчають литовську мову, а ще французьку та англійську, діють інклюзивний центр, понад 80 творчих гуртків, Школа мистецтв, освітнє радіо, а вчителі-переселенці знайшли не лише легальну роботу, а й нову точку опори на чужині. Це унікальний європейський проєкт, який доводить: українська освіта за кордоном може бути конкурентною, масштабною та суб'єктною.
Аби обговорити подальшу інтеграцію української освіти в європейський простір, протидію російській пропаганді та механізми збереження нашого людського капіталу, до Вільнюса прибула представницька делегація з України. Рівень зустрічі підкреслювала присутність представників українського уряду та вищої школи. До відвертої розмови долучилися Сергій Шкабко — керівник експертної групи з європейської інтеграції директорату європейської та євроатлантичної інтеграції МОН України, національний координатор від України в Обсерваторії з викладання історії в Європі Ради Європи; Віталій Коцур — доктор історичних наук, професор, ректор Університету Григорія Сковороди в Переяславі; В'ячеслав Редзюк — декан факультету гуманітарної освіти і соціальних технологій цього ж вишу.
Приймала гостей генеральний директор МУШ Литви Олена Внуковська, яка провела екскурсію і розповіла про непростий шлях школи: від приведення приміщення у належний стан та створення сучасних європейських класів до перемог учнів у престижних освітніх конкурсах.
Від руїн до феномену: повага замість гетто
Міжнародна українська школа в Литві пішла складним, але стратегічно правильним шляхом. Заклад категорично відмовився від статусу школи «національних меншин», який зазвичай обирають російськомовні та польські навчальні заклади в країні. Цей крок дозволив здобути повноцінне фінансування зарплатного фонду вчителів від литовської держави (понад 9 мільйонів євро на рік), хоча інфраструктурні витрати залишаються величезними. Лише оренда приміщень у Вільнюсі щомісяця забирає 102 тисячі євро, які школа змушена акумулювати самостійно.
Особлива гордість школи — успішна інтеграція учнів в європейське суспільство через глибоку повагу до країни,що прийняла, вивчення її мови, історії та культури.
«Учора ми були на батьківських зборах перших класів. Батьки іноді запитують: навіщо нам вчити литовську, якщо ми плануємо повернутися? А для того, що це елементарна повага, — пояснює Олена Внуковська. — Країна надає вашій дитині 129 євро на позашкільні гуртки, і ці гроші треба інвестувати в освіту. Наші діти говорять литовською, співають нею. Коли литовці пишуть у соцмережах, як гарно співала на святі об'єднана литовсько-українська громада дітей, я їх виправляю: у нас немає литовських дітей. Це наші учні та вчителі так досконало вивчили мову, адже кожен наш педагог має сертифікат рівня В1».
Психологічна ціна еміграції та проєкт школи-пансіону
За фасадом цього успішного європейського проєкту стоїть колосальна психологічна напруга. Бути вчителем-біженцем — означає щодня працювати під шаленим емоційним тиском, нести відповідальність за сотні травмованих війною дітей, при цьому часто маючи власні, глибоко приховані життєві трагедії. Аби гості з України сповна зрозуміли реалії емігрантської освіти, Олена Внуковська поділилася гірким досвідом, який докорінно змінив погляд керівництва закладу на соціальний захист своїх працівників.
Колектив школи зазнав непоправної втрати — просто під час навчального процесу раптово зупинилося серце однієї з вчительок. Жінка, яка була вимушеною переселенкою з окупованих територій, сповна віддавалася роботі, водночас до повного виснаження борючись із важкими родинними обставинами та необхідністю рятувати здоров’я власної дитини. Ця трагедія оголила ще й жахливі бюрократичні реалії війни: рідні померлої, опинившись у пастці документів з окупації та відсутності європейських віз, навіть не змогли перетнути кордон, аби елементарно попрощатися.
«Ми як заклад повністю взяли похорон і всі організаційні питання на себе, бо стали для неї єдиною родиною тут. Залишилася дитина, залишився невимовний біль... Це той рівень стресу та безвиході, який ніде не розкажеш, ні на якій офіційній нараді чи конференції — це можна передати тільки очі в очі», — говорить Олена Внуковська.
Цей важкий досвід продемонстрував соціальну та правову вразливість українців за кордоном, а пережита трагедія стала каталізатором для розробки нового безпекового механізму — створення української школи-пансіону.
Керівництво МУШ Литви спільно з партнерами з України планує збудувати такі пансіони у Литві та Переяславі. Їхня мета — забезпечити цілодобове проживання та навчання для дітей, які втратили батьків на війні, сиріт та напівсиріт. Водночас для вчителів, які перебувають на межі вигорання, цей формат дозволить запровадити «вахтовий метод» роботи. Педагоги зможуть приїжджати на певний період, працювати, а потім повертатися додому для психологічного та фізичного відновлення.
Історія як інструмент суб'єктності: місія Переяславського університету
В умовах, коли Росія витрачає мільярди на інформаційні маніпуляції та створення історичних фейків у Європі, освіта стає повноцінною лінією фронту. Ректор Університету Григорія Сковороди Віталій Коцур детально зупинився на тому, як змінюються підходи до викладання історії та підготовки педагогів. Університет, що має глибоке коріння з 1738 року і пам'ятає викладання самого Сковороди, сьогодні формує нову українську ідентичність.
«Підхід до викладання історії системно змінився після 2014 року. Ми почали переписувати програми, щоб розвіювати міфи про "братні народи" і ті проросійські наративи, які толерувалися десятиліттями, — зазначив Віталій Коцур. — Дуже часто в розумінні багатьох західних громадян, і навіть європейських науковців, Україна не розглядалася як окрема історія. Звідки швейцарець чи німець міг знати про нас, якщо він у школі вивчав світову історію крізь призму Російської імперії чи СРСР? Тому надважливо, щоб ми набували суб'єктності в науці — щоб нас сприймали як окрему історію в європейському контексті. Знання історії — це наша велика зброя».
Від домовленостей — до реальних студентських квитків
Співпраця між МУШ Литви та Переяславським університетом вже демонструє конкретні результати, перетворюючись на справжній освітній міст між державами. Після завершення офіційної зустрічі Віталій Коцур резюмував ці досягнення, чітко окресливши три головні напрямки розбудови спільного освітнього простору:
-
Освіта для молоді та вступ до українських вишів: Забезпечення доступу до вищої освіти для випускників закордонних шкіл. Для українських дітей у Європі це унікальна можливість не втрачати зв’язок із Батьківщиною та здобувати український європейський диплом на державній формі навчання за результатами НМТ (у тому числі в дистанційному форматі).
-
Перекваліфікація та професійний розвиток педагогів: Університет надає можливість вчителям за кордоном легалізувати свої знання та здобути нові компетентності. Це здобуття другої вищої освіти — психологічної, педагогічної чи управлінської, що дозволить фахівцям кваліфіковано керувати українськими освітніми осередками по всьому світу.
-
Створення сталої освітньої екосистеми та міжнародна мобільність: Формування середовища, яке об’єднує українців незалежно від кордонів, через реалізацію спільних проєктів, грантів (зокрема Erasmus+) та програм мобільності для вчителів, студентів і науковців.
«Для мене особливо важливо, що сьогодні ми вже можемо говорити не лише про плани та домовленості, а про реальні практичні результати нашої співпраці. Цього року випускники Міжнародної української школи Литви стали студентами Університету Григорія Сковороди в Переяславі. Водночас учителі школи вступили до нашого університету для здобуття другої вищої освіти за педагогічними спеціальностями», — наголосив Віталій Коцур.
За його словами, це і є найкращий показник дієвості партнерства, яке вимірюється вже не меморандумами, а реальними людьми. Утворився дієвий ланцюг: школа — університет — професійний розвиток педагога.
Погляд Уряду: євроінтеграція та протидія пропаганді в ЄС
Держава чітко усвідомлює стратегічну важливість таких інституцій, як МУШ. Сергій Шкабко, керівник експертної групи МОН, вражений масштабами розбудови школи у Вільнюсі, надав розлогий коментар щодо урядової політики.
«Наш абсолютний пріоритет — забезпечити зв'язок громадян із вітчизняною сферою освіти. Ми запровадили низку системних змін: посилили українознавчий компонент, розробили механізми визнання результатів навчання, які наші діти здобувають за кордоном. Це робиться для того, щоб не втратити покоління, дозволити їм здобути українську освіту і згодом повернутися додому для відбудови держави», — розповів Сергій Шкабко.
Особливу увагу представник міністерства приділив боротьбі за уми європейців. Як національний координатор від України в Обсерваторії з викладання історії при Раді Європи (до якої наша держава офіційно долучилася у 2024 році), він координує протидію російській дезінформації:
«Це саме та платформа, де ми намагаємося руйнувати російські наративи, які десятиліттями активно інфільтрувалися в європейські майданчики. Ми працюємо над тим, щоб довести: Україна — це держава з тисячолітньою державотворчою традицією, а не територія, що раптом "виникла в 1991 році"».
Окреслюючи візію української освіти через п'ять років, Сергій Шкабко категоричний:
«Україна — повноправний член Європейського Союзу. Наша освітня сфера інтегрована, законодавство та практики повністю гармонізовані. І найголовніше — працює двостороння мобільність. Не лише українці повертаються додому, а й представники країн ЄС їдуть до нас, відкриваючи для себе якісну та конкурентну українську освіту».
Форум освітян Європи та горизонт планування у 100 років
Головним практичним підсумком зустрічі стала домовленість про проведення у Литві Третього форуму українських освітян Європи, який відбудеться вже у жовтні цього року. Захід має об’єднати керівників суботніх та щоденних українських шкіл із Литви, Франції, Бельгії, Іспанії, Італії та Туреччини. Інноваційний досвід викладання в еміграції, зібраний цими закладами, буде систематизовано у спільні з Переяславським університетом методичні посібники.
Підбиваючи підсумки цього емоційного та надзвичайно змістовного дня, Олена Внуковська ексклюзивно для RadioUA.LT звернулася до базової філософії, на якій тримається українська освіта за кордоном:
«Я завжди притримуюся мудрості, яку опанувала багато років тому: якщо думаєш на один рік наперед — вирощуй рис. Якщо думаєш на п'ять років наперед — вирощуй сад. Якщо думаєш на 100 років наперед — вирощуй людей. Наші вчителі зараз отримуватимуть фахову освіту на управлінському факультеті для того, щоб у кожному закордонному містечку, від Португалії до Австралії, вони могли згуртувати громаду і відкрити українську школу. Найкраще, що сьогодні має Україна — це її людський капітал. Це мами-берегині, які виховують дітей і які довіряють нам своє майбутнє. З новим, нашим п'ятим навчальним роком у Литві!»
Олег і Олена ГОЛОВАТЕНКИ,
Міжнародне освітнє радіо "Український Альянс"
RadioUA.LT
Comments(0)