Похід охопив численні міста й села Чернігівщини, зокрема Чернігів, Куликівка, Вертіївка, Ніжин, Борзна, Батрин, Бахмач, Дмитрівка, Парафіївка, Срібне, Ромни, Недригайлів, Суми. Активісти, серед яких були вчителі, студенти, письменники та громадські діячі, проводили зустрічі з місцевими громадами, влаштовували лекції, концерти, виставки та поширювали заборонену раніше літературу. Вони роздавали твори Тараса Шевченка, Івана Франка, Лесі Українки, а також самвидавівські видання про сталінські репресії, Голодомор 1932-1933 років, діяльність УПА та дисидентський рух. На заходах лунали українські пісні — козацькі, стрілецькі, повстанські, — які надихали слухачів Ñ– створювали атмосферу єдності.

Кожен захід «Ð”звін-90» супроводжувався виступами рухівців, які розповідали про необхідність відновлення української державності, боротьбу з русифікацією та повернення історичної пам’яті. Наприклад, у Ніжині активісти організували мітинг біля пам’ятника Миколі Гоголю, де закликали вшановувати його як українського письменника. За оцінками організаторів, у поході взяли участь сотні активістів, а заходи відвідали тисячі людей, багато з яких уперше відкрито почули про українську історію без радянської цензури.

Похід мав не лише просвітницький, а й політичний характер. Він став платформою для залучення нових членів до НРУ та ТУМ, а також для координації з іншими патріотичними організаціями. «Ð”звін-90» надихнув на організацію подібних акцій, зокрема святкування 500-річчя запорозького козацтва (1–5 серпня 1990 року) та походу «ÐšÐ¾Ð·Ð°Ñ†ÑŒÐºÐ¸Ð¼Ð¸ шляхами» (1991). Ці ініціативи створили сприятливі умови для перемоги на Всеукраїнському референдумі 1 грудня 1991 року, коли 90,32% українців підтримали Акт проголошення незалежності України. Через 35 років «Ð”звін-90» залишається символом незламності, що «Ð´Ð·Ð²ÐµÐ½Ñ–в» у серцях українців, нагадуючи про їхнє право на свободу та гідність.

Церковне протистояння: боротьба за духовну незалежність

Релігійна сфера в 1990 році стала ареною гострого протистояння, що відображало ширшу боротьбу за духовну та національну ідентичність. 6 червня у Києві Всеукраїнський православний собор затвердив створення Української автокефальної православної церкви (УАПЦ) та обрав 92-річного Мстислава (Скрипника) першим Патріархом Київським і всієї України. Мстислав, який у 1942 році був висвячений на єпископа УАПЦ, а після Другої світової війни очолював українську православну церкву в діаспорі, повернувся в Україну 20 жовтня 1990 року. Його інтронізація 18 листопада в Соборі Святої Софії стала символом прагнення українців до духовної незалежності.

Натомість Російська православна церква (РПЦ) під патронатом КДБ намагалася зміцнити свій вплив. Після смерті Патріарха РПЦ Пимена (Ізвєкова) 3 травня 1990 року Помісний собор у Москві 7 червня обрав 61-річного митрополита Ленінградського і Новгородського Алексія (Рідігера) новим Патріархом. У першому турі голосування він отримав 139 голосів, випередивши митрополита Ростовського і Новочеркаського Володимира (Сабодана) з 107 голосами та місцеблюстителя Київського і Галицького Філарета (Денисенка) з 66 голосами. У другому турі Алексій набрав 166 голосів, що забезпечило йому перемогу завдяки підтримці КДБ.

29 липня 1990 року Алексій ІІ здійснив помпезний візит до Чернігова, приурочений до святкування 1300-річчя міста. У Свято-Троїцькому кафедральному соборі, відреставрованому до 1000-річчя хрещення Русі (1988), він очолив святкову літургіÑ