У понеділок, 25 травня, на Кафедральній площі Вільнюса, біля пам’ятника Великому князю Литовському Гедиміну, відбувся 179-й перманентний мітинг солідарності з Україною. Головною темою зібрання стала нова реальність війни — дронова загроза, яка вже вийшла за межі українського неба і безпосередньо стосується країн Балтії (ФОТОРЕПОРТАЖ).

Організатор та незмінний ведучий заходу Arkadijus Vinokuras (переклад забезпечував Kyrylo Kremenčiuk) розпочав подію зі згадки про тих, хто творить стійкість щодня. Мітинг відкрився хвилиною мовчання на пам'ять про Юріюса — відданого учасника акцій, який протягом чотирьох з половиною років не пропустив жодного зібрання, приходячи на площу в спеку і холод разом із дружиною, дітьми та онуками.

«Коли такі люди приходять, ти знаєш, що не можеш сидіти вдома і нічого не робити. Кожен український бієць на фронті і кожен цивільний мешканець України, на якого падають російські бомби, хоче знати і пам'ятати, що про них не забувають. І ми повністю пам'ятаємо, що це означає», — зазначили організатори.

«В одному місці може бути спокійно, а в іншому — справжнє пекло»

Першим перед присутніми виступив Dainius Balčytis — аналітик з питань оборони та стратегії, колишній посадовець Європейської комісії, який після початку повномасштабного вторгнення залишив роботу в Брюсселі та повернувся до Литви для служби у Військовій академії. Нині він працює в компанії оборонних високих технологій PDKinematics і регулярно відвідує українські військові підрозділи.

Dainius Balčytis відверто зізнався, що до лютого 2022 року, як і багато хто, помилявся у своїх прогнозах щодо можливості великої війни. Проте, побачивши реальність на власні очі під час шести поїздок до України, він був глибоко вражений українською нацією:

«Я надихаюся тим, що люди своєю силою не здаються. Саме своєю єдністю вони борються далі».

Аналітик підкреслив, що найголовніші та найгрізніші сучасні технології — це дрони, радари та протиповітряна оборона. Згадуючи нещодавні інциденти з падінням російських безпілотників на територію країн НАТО (зокрема, у Латвії та Румунії), він закликав литовців до негайного навчання та адаптації:

«Після недавніх жахливих нальотів на Київ та інші міста України, нам треба готуватися і вчитися, бо дуже швидко може з'явитися і в нас "п'яна бомба" з неба. Війна дуже страшна тим, що в одному місці може нічого не відбуватися і бути спокійно, а в іншому — справжнє пекло. Тому ми всі маємо намагатися, щоб війна закінчилася швидше».

Цю тезу підтримав і Arkadijus Vinokuras, який поділився деталями своєї нещодавньої зустрічі з очільником ГУР МО України генералом Кирилом Будановим. За словами організатора, український генерал високо оцінив литовську ініціативу, наголосивши: «Продовжуйте свої мітинги. Вони для нас дуже важливі». Попри те, що фізично на площі збирається не так багато людей, онлайн-трансляції збирають тисячі переглядів, формуючи потужний інформаційний фронт.

«Ми хочемо, щоб над головами мирних громадян співали птахи, а не дзижчали дрони»

Спеціально для учасників мітингу організатори організували прямі телефонні включення з Україною. Першою до литовців звернулася Natalyja Gumeniuk — полковниця, заступниця начальника Одеської військової академії. Вона говорила від імені українських матерів, акцентуючи увагу на стиранні кордонів для сучасної зброї:

«Важливо, щоб кожен сьогодні в цивілізованому світі усвідомлював: технології розвиваються дуже стрімко. Ми бачимо кожного дня і відчуваємо кожної ночі, як на нас і наших дітей летять ракети та дрони-розвідники. Дрони — це та небезпека, яка не бачить кордонів. Сьогодні війна над Україною зачіпляє і мирне небо інших держав: громадяни Молдови, Румунії, країн Балтії вже знають небезпеку, яку вони несуть».

Вона наголосила на критичній необхідності створення системного, реального захисту та посилення протиповітряної оборони для всієї Європи: «Ми хочемо, щоб над головами мирних громадян співали птахи, а не дзижчали дрони».

«Шахеди» не завоюють країну, її завоює паніка

Наступним наживо з України (безпосередньо з майстерні, де виготовляють дрони для ЗСУ) долучився волонтер та керівник фонду Emilis Zingeris. Він розповів, що пліч-о-пліч у цехах працюють люди віком від 20 до 60 років, різних професій, об'єднані однією метою — збити ворога.

Його звернення було присвячене психологічній стійкості цивільного населення перед лицем повітряних загроз. Він пояснив базові механічні та статистичні аспекти дронових атак, щоб зняти паралізуючий страх:

«Те, що десь над нами летить якийсь "шахед" і ми всі тремтимо, — це передусім нормальна реакція, бо ми ще не розуміємо, наскільки це страшно чи ні. Але що нам важливо знати в Литві? Якщо один дрон летить над територією країни, ймовірність того, що він влучить саме у вас — мінімальна. Тому, по-перше, — спокій. Жодної паніки. Пам'ятайте: "шахедами" вас не завоюють, скільки б їх не було. Країну завойовують тоді, коли є паніка та діють психологічні й інформаційні ворожі маніпуляції».

Emilis Zingeris також дав практичні поради: у разі реальної загрози не шукати укриття в легких конструкціях на кшталт спортзалів, а обирати надійні бетонні сховища, але головне — зберігати солідарність і не піддаватися на дезінформацію.

«Війна ведеться у двох сферах. Спочатку ми маємо перемогти ментально»

Підсумовуючи військову та технологічну аналітику вечора, слово взяв Valerijus Šerelis — підполковник запасу, який свого часу командував литовським контингентом в Афганістані, а нині є інструктором Литовської військової академії та бардом.

Він згадав доктрину начальника генштабу РФ Герасимова, яка передбачає три фази: безконтактну війну, контактну та післявоєнне врегулювання, зазначивши, що протистояння відбувається не лише на полі бою:

«Війна відбувається у двох сферах: ментальній і фізичній. Тому спочатку ми маємо перемогти морально, не здаватися. Ментально бути швидшими, інноваційнішими, щоб виробляти ті речі, яких їм не вистачатиме. І фізично ми маємо бути сильнішими і мудрішими, щоб ворог навіть не міг протистояти».

На завершення свого виступу Valerijus Šerelis виконав дві символічні композиції: українською мовою («Все могло би бути добре... Отвір в шоломі, куля в голові») та литовською («Lašas po lašo»), які стали емоційним кульмінаційним моментом мітингу.

Після слів вдячності міжнародним гостям, зокрема волонтерам з Італії, які були присутні на площі, 179-й мітинг традиційно завершився спільним фотографією та виконанням Державного Гімну України.

Довідка:

Ініціатива «Понеділкові мітинги на підьримку України» (Pirmadienio mitingai) у Вільнюсі була започаткована громадськими діячами Литви задля постійної та безперервної підтримки України. Щотижня на Кафедральній площі збираються небайдужі громадяни, політики, військові експерти та волонтери. Головна мета мітингів — не дати Європі «звикнути» до війни, збирати допомогу для ЗСУ, протидіяти російській пропаганді та демонструвати українцям, що Литва залишається їхнім надійним і незламним союзником до самої перемоги.

Олег ГОЛОВАТЕНКО, RadioUA.LT,
фото автора

У травні українська спільнота у Литві об’єднується заради двох критично важливих ініціатив: нагадування світу про військовополонених оборонців Маріуполя та захисту демократичних цінностей від загрозливих законодавчих змін всередині України.

Треті роковини виходу з «Азовсталі»: Вільнюс виходить на площу

Завтра, 20 травня 2026 року, о 18:00 на Кафедральній площі (Katedros aikštė) у Вільнюсі відбудеться масштабна акція на підтримку українських військовополонених. Захід організовано Українською молодіжною групою в Литві (VšĮ «Ukrainiečių jaunimo grupė») у координації з Асоціацією родин захисників «Азовсталі» та за підтримки Посольства України.

Ця подія приурочена до третьої річниці виходу маріупольського гарнізону з території металургійного комбінату. Після 86 днів безпрецедентної оборони під постійними російськими ударами, зокрема із застосуванням термобаричної та хімічної зброї, в умовах відсутності води, їжі та медикаментів, з 16 по 20 травня 2022 року 2439 українських захисників вийшли у російський полон за наказом командування задля збереження життів.

Попри гарантії міжнародних посередників щодо звільнення за 3-4 місяці, понад 1000 оборонців (з них понад 800 — бійці бригади «Азов») досі утримуються в російських катівнях. За даними правозахисних організацій та свідченнями звільнених воїнів, росія продовжує систематично порушувати Женевські конвенції: українські полонені щодня зазнають тортур, голоду та знущань, а представники Міжнародного комітету Червоного Хреста так і не отримали повноцінного доступу до місць їх утримання.

Акція у Вільнюсі є частиною глобальної кампанії у містах Європи та США. Учасники матимуть змогу підписати спільний банер і залишити слова підтримки для колишніх полонених та їхніх родин.

Загроза правам людини: українці повстали проти законопроєкту №15150

Одночасно з боротьбою за визволення полонених, громадянське суспільство стикається з внутрішніми викликами. 17 травня у Вільнюсі VšĮ «Ukrainiečių jaunimo grupė» разом із ГО «Молодіжне об’єднання Мі.Ві.Вімен» (Me.We.Women NGO) провели солідарний протест проти скандального законопроєкту №15150. Це нова редакція Цивільного кодексу України, яка має замінити кодекс 2003 року.

Документ на понад 800 сторінок Верховна Рада ухвалила у першому читанні 28 квітня 2026 року (254 голоси «за»). Процес відбувся у турборежимі — менш ніж за три тижні після реєстрації, без належних консультацій та з ігноруванням понад 200 сторінок правок Міністерства юстиції.

Громадські та правозахисні організації (Ukraine Pride, БО Марш Жінок, ГО Сфера, ГО Автомайдан та ін.) б’ють на сполох, адже документ містить низку вкрай небезпечних і дискримінаційних норм:

• Дискримінація жінок: Повертаються патерналістські підходи. Документ передбачає можливість затягування розлучень для «примирення» (ст. 1488, 1553), дозволяє позбавити жінку прізвища за «аморальну поведінку» чи «зраду» (ст. 1516), обмежує доступ до допоміжних репродуктивних технологій (ЕКЗ) лише медичними показаннями (ст. 1735) та вводить солідарну відповідальність за мікропозики партнера.

• Анти-ЛГБТІК+ положення: Ст. 1474 безальтернативно визначає шлюб як союз чоловіка і жінки. Документ забороняє спільне усиновлення (ст. 1660, 1669) та анулює навіть ті одностатеві шлюби, які були укладені за кордоном (ст. 1875). Це прямо суперечить євроінтеграційним зобов'язанням України.

• Ризики для розслідувачів та свободи слова: Введення розмитого поняття «доброзвичайності» створює інструмент для судової цензури. Окрім того, ст. 328 про «право на забуття» дозволяє видаляти інформацію, що нібито «втратила суспільний інтерес», без винятків для журналістських матеріалів. Також передбачено обмеження доступу військовослужбовців до власного «цифрового образу».

• Розкрадання публічного майна: Дев'ята книга кодексу вводить механізм «посідання» (фактичного контролю над майном без документів). Запис у реєстрі стає вирішальним доказом, навіть якщо був внесений незаконно, що загрожує масовою легалізацією рейдерських захоплень державних земель, лісів та культурної спадщини.

Особливий резонанс викликали результати розслідування ініціативи «Люди з картонками» та ГО «Автомайдан». У складі робочої групи, що розробляла документ, виявлено «російський слід». Наукова координаторка Наталія Кузнєцова станом на 2022 рік значилася арбітром Міжнародного комерційного арбітражного суду при Торгово-промисловій палаті рф, а її син та заступник Олексій Кот є випускником «Російської школи приватного права».

«Дуже часто чую фразу: "зараз це не на часі" у контексті прав жінок, ЛГБТК+ спільноти та прав людини загалом. Я можу зрозуміти, що зараз пріоритетом є фізична безпека, але це точно не останнє питання. За ухваленими законами жити доведеться всім нам», — зазначила членкиня UYGL та співзасновниця Me.We.Women NGO Валерія Єфімова.

Реакція суспільства та міжнародної спільноти не забарилася. Петиція з вимогою ветувати закон набрала 25 000 голосів усього за 13 годин і вже очікує на розгляд Президента Володимира Зеленського. Свою позицію висловили і міжнародні партнери: 18 травня посольства 22 європейських держав та Канади оприлюднили спільну заяву (до Дня боротьби з гомофобією, біфобією та трансфобією). Дипломати чітко артикулювали, що підтримка України та її європейського майбутнього нерозривно пов'язана із забезпеченням рівності та верховенства права.

Вільнюс, 19 травня 2026 року — Низка українських громадських організацій, освітніх та медійних ініціатив у Литві виступила зі спільним зверненням до Сейму, МВС, Департаменту у справах національних меншин та мерії Вільнюса. Приводом стала поточна міжнародна конференція «iN'26: Integracijos ir įtraukties forumas» , що проходить 19–20 травня. Підписанти вимагають перегляду політики представництва національних громад і відмови від нав'язування наративів російської колонізації.

Загроза імперського дискурсу під виглядом інклюзії

Автори звернення висловлюють глибоке занепокоєння тенденцією, коли на подібних міжнародних майданчиках представників різних національних громад, що історично постраждали від російської та радянської окупації, узагальнюють терміном «російськомовні». У заяві наголошується, що багатокультурність не може зводитися до штучного домінування російської мови під приводом «зручності спілкування», оскільки це є прямим продовженням імперського культурного наративу.

Організатором поточного форуму виступає Департамент у справах національних меншин. За словами авторів петиції, програма заходу не забезпечує належної видимості українців, хоча сьогодні ця громада є невіддільною та надзвичайно впливовою частиною громадянського життя Литви.

Бекграунд: За офіційними даними Департаменту міграції Литви, станом на початок 2026 року в країні проживає близько 85 тисяч українців (понад 100 тисяч пройшли через систему тимчасового захисту з початку повномасштабного вторгнення РФ). Українці наразі є найбільшою іноземною діаспорою в країні. Попри це, у програмі форуму iN'26 до обговорення українських біженців залучені переважно представники міжнародних структур, без прямого представництва українських профільних НУО в панельних дискусіях.

Вимоги громад: від медіа до освіти за принципом «Нічого про нас без нас»

Представники української діаспори наполягають, що захист прав меншин не повинен обмежуватися підтримкою мови колишньої імперії. Справжня деколонізація, на їхнє переконання, має включати:

• Підтримку культурного та мовного розмаїття (українською, білоруською, їдиш тощо).

• Сприяння українським інформаційним платформам та культурним просторам, зокрема в ефірі суспільного мовника LRT.

• Фінансову та інституційну підтримку книговидання, освіти, театру мовами національних громад.

• Системний діалог між державними установами та представниками меншин.

Бекграунд: Вимога щодо присутності на платформах LRT звучить на тлі нещодавньої реорганізації суспільного мовника, внаслідок якої було припинено роботу окремої української редакції порталу (новини українською перенесли до загального розділу національних меншин, де також публікуються матеріали російською та польською мовами). Це викликало критику щодо розмивання незалежного українського медійного голосу.

Українська спільнота категорично заявляє, що не дозволить спекулювати статусом своїх громадян для порятунку ідеологічно чужого «русского міра» в Литві, проте залишається відкритою до конструктивної співпраці з литовською владою.

Хто підписав звернення

Документ підтримали провідні організації, які формують український культурний, освітній та інформаційний простір у Литві. Серед них:

• Громадська установа «Український Дім у Литві» (Ukrainos namai);

• Конгрес українців Литви;

• Культурний клуб Cult.Ukraine (Марія та Галина Кутнякови);

• Олег Головатенко, керівник проєкту «RadioUA.LT» (Міжнародне освітнє радіо «Ukrainian Alliance», Міжнародна українська школа в Литві);

• Петро Пирогов, голова профспілки працівників Міжнародних українських шкіл;

• Культурна ініціатива «UA+»;

• Проєкт підтримки «Šaulių leičiai»;

• Ганна Довбах, засновниця української суботньої школи у Вільнюсі;

• Рімас Армайтіс, ветеран війни в Україні.

ДВІ АКЦІЇ. ПЕРША

Одразу насторожувало те, що напередодні було оголошено дві акції. Одна на 16:30, а інша - на 18 годину. Тому вирішив побувати на обох.

Перша - люди за переконаннями, з активною життєвою позицією. Багатьох доводилося бачити і на майдані 11 років тому. Але їх було небагато. На 16:45 - близько 60 учасників з плакатами. Кількох працівників поліції та СБУ не рахую J .

Гасла проти корупції, на захист незалежності НАБУ і САП, як ІНСТИТУЦІЇ в державі. Слово великими літерами - головне.

Характерною особливістю – були маленькі діти, які гралися з телефонами, поки їх батьки та дідусі і бабусі відстоювали їхнє майбутнє у європейській спільноті. Вони не хочуть в Україні дзеркального відображення режиму раші чи «бацька».

МОЛОДЬ ПРОТИ КОРУПЦІЇ

О на 18 годину майже організовано підійшла молодь. Частина учасників з попередньої акції не розходилася . Тому на цей час на площі було присутні близько 300 чоловік, а на початку повітряної тривоги - 18:25 - уже близько 350.

Слід додати, що майже всі проїжджаючі авто - сигналили, вказуючи на підтримку протестної акції. Аналітики розуміють, що це означає.

Думаю, молодим людям, які прийшли на акцію і зараз знаходяться в Україні, в Чернігові, було не байдуже , в якій країні доведеться жити. Зазирав в обличчя, зчитував погляди і розумів: одні горді з того, що вийшли протестувати з демократичними гаслами проти корупції. В інших очах – рішучість. Ще одні відчули свою причетність до справи державного рівня незалежної України…

…Не подобається використання матюків на плакатах, хоч із зірочками та хештегами. А тим більше відкритим текстом. Це «моветон», як кажуть французи. До речі, вони також були присутні на площі, перебуваючи в мистецьких справах у Чернігові, підтримуючи українців у війні.

ВИСНОВКИ

Працівники силових органів, а їх нескладно вичислити, передавали «наверх» звіти про ситуацію. Не буду відбирати у них і їхнього керівництва хліб аналітики. Однак зауважу. 37 років спостерігаю, як політичний журналіст, за протестними акціями. І ця уже підтверджує незворотні процеси, які почалися в нашій державі. Їх зовнішні ознаки, поки що, слабкі. ТОМУ ЩО ВІЙНА.

Одне скажу: «наверху» загралися у боротьбі з політичними опонентами та демократичними інституціями. На ці граблі уже неодноразово наступала влада в різні часи, як пізнього серересеру так і незалежної України. Бо у кожного покоління влади, як наверху, так і в регіонах, нема відчуття реалій. Вони часто не розуміють, що українці довго терплять, а потім вибухають…

Хоча поки є надія: на органах влади іще висять прапори ЄС, а не так, як у 2014-му, коли прапорці були лише в руках протестувальників...

ФОТОрепортаж повністю

Владислав САВЕНОК

Автор представив свій збірник, який він підготував до 20-річчя Помаранчевої революції. Сергій Соломаха відзначив, що присвятив його борцям за волю та незалежність України: рухівцям, учасникам Помаранчевої революції та Революції Гідності. Він подякував просвітянам і рухівцям, регіональному представнику Українського інституту національної пам’яті за допомогу, та всім, хто сприяв його виданню.
У книзі, зокрема, вміщена хроніка подій революції на Чернігівщині (зібрана автором) і доповнена хронологією подій із щоденника Василя Чепурного. Окремими розділами зібрані інформації та публікації 2004-2005 років чернігівських видань «Сіверщина», «Високий Вал», спогадів учасників революції та офіційних документів про перебіг подій.

Сергій Соломаха зумів створити іменний покажчик (на понад 600 осіб!), який безцінний для майбутніх дослідників та всіх, хто цікавиться історією. Не менш вражаючими є 18 рідкісних світлин тодішніх революційних подій на Чернігівщині, які також подано окремим розділом.
Книга «Сіверянські акценти Помаранчевої революції» Сергія Соломахи стала першим виданням Музею боротьби за відновлення незалежності України на Чернігівщині, підготовленого спільно з обласною організацією Всеукраїнського товариства «Просвіта» імені Тараса Шевченка.

Народний депутат ІV скликання Володимир СТУПАК, учений секретар Національного архітектурно-історичного заповідника «Чернігів стародавній» Сергій ЧЕРНЯКОВ, поетеса та громадська діячка Надія ГАЛКОВСЬКА, директор Чернігівської обласної універсальної наукової бібліотеки імені Софії та Олександра Русових Юрій СОБОЛЬ, почесний голова Чернігівського обласного об’єднання Всеукраїнського товариства «Просвіта» імені Тараса Шевченка Василь ЧЕПУРНИЙ, голова Чернігівської районної державної адміністрації Сергій КРАМАРЕНКО, голова обласної організації Народного Руху України Володимир ПЕТРУШАНКО і регіональний представник Українського інституту національної пам’яті Сергій БУТКО високо оцінили нову працю Сергія СОЛОМАХИ, відзначили її важливість для розуміння та наступних досліджень історії Помаранчевої революції на національному і обласному рівнях. Ця книга не тільки про минуле, а й про майбутнє: як треба відстоювати, зберігати демократію та свободу в державі, в кожному населеному пункті нашої країни, протистояти підривній діяльності російських імперіалістів.

Учасники презентації оцінили «Сіверянські акценти Помаранчевої революції», як шикарний подарунок автора самому собі до власного ювілею, побажали йому нових успіхів і перемог, щоб вистачило здоров’я на всі наступні роки активної патріотичної діяльності.

Олександр Майшев,
член Національної спілки журналістів України

Про це розповіли організатори — мережа освітньо-культурних просторів Гончаренко центр. У команді кажуть: участь у премії відкрита для всіх — незалежно від міста, школи чи предмету. Ключове — бути вчителем, який горить справою та готовий ділитися своїми методами і досягненнями.

«Ми хочемо, щоб історії вчителів звучали голосно, не лише в учительських чи на педрадах. Сьогодні вони не просто навчають – вони тримають країну. Нашою премією ми хочемо не просто відзначити найкращих, а й розповісти їхні історії всій країні. Аби показати, що вчителі теж воїни. Адже саме від захисників та вчителів сьогодні залежить наше майбутнє», — пояснює команда Гончаренко центрів.

Що треба зробити, аби взяти участь?

●       Заповнити коротку форму за цим посиланням;

●       Додати відео-візитівку, де розповісти свою історію;

●       Дочекатися оголошення фіналістів і голосування за переможця.

Щомісяця організатори обирають одного переможця, який отримає звання «Вчитель місяця», диплом та грошову винагороду в розмірі 10 000 грн. Окрім цього, лауреат долучиться до ініціативної групи, яка працює над удосконаленням освітньої системи України.

Прийом заявок на квітневу хвилю триває до 30 квітня. Деталі та умови участі у премії доступні за цим посиланням.

Премія відбувається в межах національної кампанії #ВчителіТежВоїни, яка підтримує педагогів, об’єднує їх у спільноти та дає інструменти для розвитку й взаємодопомоги.

Goncharenko Centre’s Teachers Award запустили в межах всеукраїнської кампанії #ВчителіТежВоїни, що об’єднує вчителів та активістів у боротьбі за якісну освіту та належні умови праці. Команда ініціативи закликає освітян підтримати петицію про підвищення заробітних плат і долучитися до кампанії #ВчителіТежВоїни. Також для українських вчителів працює чат-бот, покликаний допомогти освітянам вирішувати професійні питання, знаходити корисні ресурси та отримувати психологічну підтримку.

87 років тому, тобто 24 грудня 1937 року, народився у селі Єрки на Черкащині В’ячеслав Чорновіл, державний, громадський, політичний діяч, журналіст, народний депутат України I—III скликань, один із лідерів українського правозахисного руху, політв’язень (17 років неволі), багаторічний лідер Народного Руху України, Герой України, борець за незалежність України у XX столітті.

В'ячеслав Чорновіл

Для кращого пізнання цієї легендарної постаті часів боротьби за відновлення незалежності України 1988—1991 років та українського державотворення в 1990-ті роки корисними будуть спогади (запис в 2007 році) двох його соратників, рухівців із Чернігівщини, борців за незалежність України у XX столітті, які на жаль, вже відійшли у засвіти: Валерія САРАНИ (1947—2018) і Олександра КОТЕНКА (1949—2008).

Валерій Сарана, громадський діяч, один із засновників і голова Чернігівської крайової організації Руху за перебудову (1990—1992), член оргкомітету Установчого з’їзду Народного Руху України (1989), довірена особа кандидата в Президенти України В. Чорновола по Чернігівській області (1991), заступник голови Чернігівської обласної адміністрації з гуманітарних питань (1992—1994), керівник апарату фракції НРУ у Верховній Раді (1996—1997), знав В'ячеслава Максимовича дуже добре: «Він був надзвичайно потужною енергетично людиною – якби я був змерз, то коло нього б зігрівся... Але мене захоплювала в ньому надзвичайна порядність».

Передвиборча зустріч кандидата на посаду Президента України В.Чорновола з виборцями Чернігова. Присутні довірена особа кандидата в Президенти України М. Бойчишин і довірена особа кандидата в Президенти України у Чернігівській області В.Сарана. Чернігів, Палац культури хіміків (тепер Міський палац культури), 1991 р.

ВІН ТАК РОЗПОВІВ ПРО ЧОРНОВОЛА: «Вперше побачив його на I з’їзді Народного руху України [8—10 вересня 1989 р. – С.Б.] за перебудову, коли у вестибюлі будинку культури Київського політехнічного інституту, де проходив форум, пронеслось: «Чорновіл, Чорновіл!». Делегати щільним колом оточили худенького, невисокого на зріст чоловіка з досить довгим волоссям і вусами, який активно жестикулюючи відповідав на питання присутніх.

Наше особисте знайомство відбулося дещо пізніше у Львові, куди я приїхав у справах Чернігівської крайової організації РУХу. Нас познайомив з В’ячеславом Чорноволом, щойно обраним головою Львівської обласної ради, Михайло Бойчишин (мій друг, нині, на жаль, покійний, який на той час був одним із лідерів Львівського РУХу, і після перших демократичних виборів був обраний головою Шевченківської районної ради міста Львова). Я зараз не пам’ятаю деталі тієї нашої розмови, бо пройшло багато часу, але в основному розмова точилася навколо політичної ситуації на Чернігівщині, та розбудови організаційних структур РУХу.

Виступ В. Чорновола на Установчому з’їзді Народного Руху України в 1989 р.: світлина з дарчим підписом довіреній особі кандидата в Президенти України В’ячеслава Чорновола у Чернігівській області Валерію Сарані.

У подальшому у мене було ще декілька зустрічей з В. Чорноволом. Добре запам’яталось спілкування з В. Чорноволом, коли він їздив Чернігівщиною з агітаційної програмою під час виборів Першого Президента України. У ході виборчої компанії В. Чорновіл об’їздив всі області України. Я був довіреною особою кандидата в Президенти України В. Чорновола по Чернігівській області.

В. Чорновіл у Чернігові на обласній конференції Народного руху України. На фото: (зліва направо) Олексій Пій, член Руху (прізвище не з’ясоване), Віктор Лабазов, Челенко, В’ячеслав Чорновіл, Володимир Максимонько, Володимир Опришко. Біля будинку обласного товариства «Знання» (тепер Апеляційний суд Чернігівської області), 23 лютого 1999 р.

Крайова організація НРУ організувала Чорноволу ряд зустрічей в містах і селах області. Моїм обов’язком було представлення кандидата, ознайомлення з його біографією та головування під час спілкування з виборцями. Виступи В. Чорновола були динамічні, сповнені енергії та логічно вибудовані і нікого не залишали байдужими. Та найчастіше, практично з ранку до вечора, спілкувався з Чорноволом, коли у період з лютого 1997 по травень 1997 р. очолював апарат фракції НРУ у Верховній Раді України. У цей час ми готували документи для плідної роботи фракції: забезпечували депутатів нормативними документами та інформаційно-аналітичними матеріалами, займались підготовкою законопроектів тощо.

Він був людиною надзвичайно динамічною та енергійною. Мабуть, саме завдяки його енергії та організаційним здібностям фракція, не дивлячись на свою порівняно невелику чисельність, була дуже впливовою. Я і нині не перестаю дивуватись, як цей чоловік все встигав: і редагувати газету «Час», і керувати фракцією та партією, і бути в курсі всіх політичних, літературних та мистецьких подій. Глибоко переконаний, що загибель В.Чорновола – величезна втрата для України».

У НЕВЕЛИЧКОМУ СПОГАДІ, який залишив Олександр Котенко, голова чернігівського осередку Української Гельсінської Спілки (1989—1991), один із засновників Чернігівської організації РУХу, делегат Установчого з’їзду Народного Руху України, секретар координаційної ради, співголова Чернігівської крайової організації РУХу за перебудову (з 2 лютого по 6 жовтня 1990 р.), член Української республіканської партії, ДІЗНАЄМОСЯ: «На жаль, мені не довелось часто зустрічатись з В’ячеславом Максимовичем особисто. Найбільш часто я спілкувався з ним упродовж 1989 року в Києві. В той час я був представником від Чернігівщини у Комітеті з організації I Всеукраїнського з’їзду НРУ. Ми збиралися здебільшого на приватних квартирах. Завжди на цих зустрічах був присутній В’ячеслав Чорновіл. Моє перше враження: людина дуже енергійна, рухлива. Розмовляв він дуже швидко, але це був не той випадок, коли слова йдуть попереду думок, навпаки – слова часто не встигали «наздоганяти» думки та ідеї В. Чорновола.

То був надзвичайно складний період в історії РУХу, який тільки-но народився, ще не став організаційно на ноги. Тому було дуже важливо якнайшвидше провести I з’їзд НРУ, але комуністична антиукраїнська влада на чолі з В. Щербицьким заборонила надавати приміщення для проведення зібрання. Тоді В’ячеслав Максимович терміново з’їздив до Вільнюсу, де через «Саюдіс» домовився, що I з’їзд Руху пройде у столиці Литви. В той же час велись перемовини з секретарем ЦК КПУ з ідеології Л.М. Кравчуком про надання приміщення у Києві. Влада коливалась і ніяк не могла прийняти остаточне рішення. Тому Чорновіл був готовий ще раз їхати у Вільнюс, щоб узгодити це питання. Він буквально заряджав нас своєю енергією. «З’їзд будь-що треба провести у Києві!» – повторював він.

В’ячеслав Максимович, та й всі ми розуміли важливість проведення такого з’їзду саме в Україні. У в тому, що I з’їзд Народного Руху України успішно пройшов у Києві – у великій мірі заслуга В. Чорновола. Тому що без його енергії та організаторських здібностей підготовити та провести у такий короткий термін цей дуже важливий для долі України з’їзд було б неможливо. Багато він допомагав цінними порадами нам, представникам областей.

З плином часу ті чи інші постаті в історії падають, забуваються або стають великими. Певен, що справжнє значення постаті В.М. Чорновола для історії України, здобуття нею Незалежності в повній мірі буде оцінено нашими нащадками. А зараз ми можемо тільки схилити голови перед всеперемагаючим Духом цієї Людини».

Різдвяна вітальна листівка В’ячеслава Чорновола Левку Лук’яненку, 15 грудня 1978 р.

Країна пам’ятає і шанує свого Героя. Так, за попередніми підрахунками відомого чернігівського дослідника, борця за незалежність України у XX столітті Сергія Соломахи, станом на початок грудня 2024 року в Чернігівській області на честь В’ячеслава Чорновола названі вулиці 19 населених пунктів, серед яких і найбільші міста — Чернігів, Ніжин, Прилуки.

Автор висловлює вдячність Музею боротьби за відновлення незалежності України на Чернігівщині (Чернігів) за допомогу в підготовці цього допису.

Сергій Бутко,
співробітник Українського інституту національної пам’яті

Компанія працює на теренах Чернігівської області лише 3 роки, але за цей час традиція піклування про дітей стала генетичний кодом Акріс Агро. «Дитяча радість ні з чим не порівняна. Коли ми  бачимо їхні наповнені щастям оченята та сонячні посмішки в той час, як даруємо пакунки із солодощами від Акріс Агро - це враження, які не купиш і не здобудеш більше ніяк, як тільки поруч з дітьми. Тому ми і нашу акцію до Дня Святого Миколая назвали «Радість – дітям», бо дійсно ж несемо радість й святкові враження малечі», - ділиться Тетяна Дерека, керівник відділу землевпорядкування Акріс Агро.

Турбота про дітей – предмет щоденної соціальної роботи Акріс Агро. З цього приводу триває постійний контакт із головами громад та пайовиками. Компанія знає всі потреби, дослуховується і реагує на кожний запит від громади та ініціює проєкти, спрямовані на підтримку дітей. 

Одним з таких спільних з громадою проєктів є встановлення шкільної автобусної зупинки у с. Вишневе, щоб діти могли сховатися від дощу, снігу та всякої негоди, чекаючи на транспорт. «Ми турбуємося в першу чергу про здоров’я дітей, їх фізичний та психоемоційний стан. Зараз вже дуже холодно, і коли ще є вітер, йде сніг або дощ, діти промерзають, стоячи в очікуванні автобуса, а потім часто хворіють, пропускають навчання і мають багато хронічних негативних наслідків для здоров’я. Тому, безперечно, закрита автобусна зупинка врятує їх від непогоди під час очікування автобус», - пояснює Тетяна Дерека. 

Ще один «дитячий» проєкт, який розпочався цьогоріч і який компанія планує завершити до кінця поточного року – встановлення дитячого майданчику в м. Бобровиця Бобровицької ТГ в центрі міста на території дитячого садочку. «Це дуже корисний проєкт для міста, адже такі майданчики в громадах визначають не лише якісне дитяче дозвілля на свіжому повітрі, а й спілкування дітей з батьками, відпочинок батьків, фізичну активність дітей», - зауважує Тетяна Дерека.

Окрім підтримки дітей Акріс Агро піклується і про своїх партнерів-пайовиків, у яких орендує земельні ділянки. Так, до Великодня компанія подарувала усім пайовикам святковий кошик, до якого входив набір з найбільш актуальних продуктів харчування. 

Попри воєнний стан в нашій країні, Акріс Агро з року в рік зберігає добру традицію соціальної підтримки громад в регіонах та активно займається благодійною діяльністю, творячи добро, ефект від якого відчуває на собі кожен мешканець. 

Загалом в Чернігівській області компанія обробляє близько 2000 га пайової землі.

Акріс Агро (група AST) – сучасний український агровиробник, який успішно працює на аграрному ринку з 1996 року. 
Компанія є одним з найбільших виробників сої в Україні та ЄС, а також входить в топ-10 агрохолдингів за обсягом земельного банку. 
До складу Акріс Агро входить п’ять виробничих кластерів, які розміщенні у Західній та Центральній частині країни, а також 6 власних елеваторів.

Однією з важливих ініціатив Литви стало створення міжнародної слідчої групи для розслідування воєнних та інших міжнародних злочинів. До цієї групи, крім Литви, приєдналися Офіс прокурора Міжнародного кримінального суду та Польща, Естонія, Латвія, Румунія, Словаччина, що свідчить про масштаб і значущість цієї ініціативи.

Наука на службі справедливості

Завдяки підтримці Дослідницької ради Литви (the Research Council of Lithuania (LMTLT)) було розпочато проєкт “Пошук справедливості для жертв геноциду, масових репресій і війни в Литві та Україні: право, історія, пам’ять” (Договір No. S-MIP-23-41). Цей проєкт має на меті аналіз та порівняння правових стратегій, які Литва та Україна застосовували після розпаду СРСР, зокрема щодо жертв геноциду, воєнних злочинів і політичних репресій. Основна гіпотеза дослідження полягає у встановленні зв’язку між правом і пам’яттю, адже травматична пам’ять суспільств впливає на формування подальших правових стратегій.

Приклад Литви та України демонструє таку разючу відмінність.  У межах цього проекту було проведено Міжнародну онлайн-конференцію, де міжнародні експерти з Великобританії, Німеччини, Литви, Польщі та України шукали шляхи для адаптації успішних стратегій глобального правосуддя до засудження російських злочинів вчинених Україні . Такий міжнародний контекст є особливо важливим, адже надає широке розкриття різноманітності поглядів у трактуванні та доведенні геноцидального умислу.

Український контекст: актуальність юридичної кваліфікації

Для України необхідність юридичної оцінки злочинів радянського та сучасного російського режимів набула особливої актуальності в умовах війни. Зростаюча кількість задокументованих жорстоких злочинів проти цивільного населення підкреслює потребу у кваліфікації цих дій як злочину агресії та геноциду. Дії Збройних сил РФ свідчать про систематичні спроби знищення українського народу як окремої національної групи.

Досвід Литви у ЄСПЛ: розширення визначення геноциду

Особливо важливим для України є рішення Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ) у справі “Дрелінгас проти Литви”. У цьому рішенні суд визнав, що репресії Радянського Союзу проти литовських партизанів можуть кваліфікуватися як геноцид. Хоча юридичний шлях Литви був непростим, це рішення стало прецедентом, який може бути врахований у доведенні геноцидного наміру щодо дій Російської Федерації в Україні.

Литва розширила визначення геноциду, включивши до нього соціальні та політичні групи. Це стало ключовим у процесах проти злочинів радянського режиму. Литовські суди, зокрема у справі “Васіляускас проти Литви”, зіткнулися з викликом доведення геноцидного наміру. Попри невдачі на початкових етапах, литовські юристи зуміли використати національне конституційне право для обґрунтування наміру радянських репресій як геноциду.

Конституційний суд Литви в 2014 році визначив, що радянські репресії мали системний характер і були спрямовані на знищення основ литовської політичної нації. Це рішення підкріпило аргументи у справі “Дрелінгас проти Литви” і продемонструвало, як національна правова система може відігравати ключову роль у міжнародних справах.

Роль візуальних доказів: уроки Нюрнберга

Важливу роль у доведенні злочинів геноциду можуть відігравати візуальні докази, зокрема фільми. Як показав Нюрнберзький трибунал, документальні матеріали можуть передати контекст подій, зрозумілі для суду. У Нюрнберзькому трибуналі фільм використовувався як доказ для зображення контексту ситуації, оскільки не завжди для суддів та інших учасників процесу можуть бути зрозумілими передумови його виникнення, контекст ситуації (як досі, дехто вважає війну в Україні громадянською, бо не розрізняє Росію та Україну, як різні держави). Звичайно, через кінострічку можна передати майже будь-який потрібний меседж, наратив: тобто, фільм дійсно може стати й інструментом певної пропаганди. Сенс, закладений у різних версіях однієї стрічки, може діаметрально відрізнятися та демонструвати інтереси замовника. Тому дійсно треба бути обережним.

Про Голодомор в Україні почали «гучно» говорити лише після здобуття Україною незалежності і одним із стимулів до того став  фільм, відомого режисера Олеся Янчука, «Голод-33» , з яким нам вдалося поспілкуватися наживо та почути від нього напряму історії постраждалих з перших уст.

Досвід Литви демонструє, що навіть за складних умов можливо досягти справедливості для жертв геноциду. Україна може використати цей досвід для посилення своїх юридичних стратегій та доведення геноцидного наміру сучасного російського режиму, забезпечивши історичну справедливість для своїх громадян.

Цей проект отримав фінансування від Дослідницької ради Литви (LMTLT). Назва проекту: «Пошук справедливості для жертв геноциду, масових репресій і війни в Литві та Україні: право, історія, пам’ять». Договір No С-МІП-23-41.

Автор: Катерина Латиш

Фото: Олег Головатенко

Про це повідомляють організатори — освітньо-культурний та волонтерський Гончаренко центр Онлайн. У команді кажуть: навчання на курсі відбувається за унікальною програмою, яка поєднує повторення теоретичного матеріалу та інтерактивні завдання.

«Для успішного складання НМТ потрібно багато практики. Саме її в надлишку отримують студенти нашого курсу. Ми відпрацьовуємо типові завдання, які з найбільшою ймовірністю можуть бути на іспиті, повторюємо окремі теми з програми, вирішуємо тематичні квізи та проходимо інтерактиви. Жодної сухої теорії — лише цікаві та пізнавальні заняття», — ділиться директорка освітнього простору Вікторія Захарова. 

Готуватися до НМТ підлітки можуть одразу із трьох предметів — української мови, хімії та англійської. 

«Під час уроків школярі проходять всі теми та питання, що будуть на НМТ, конспектують важливу інформацію, отримують схематичні матеріали, виконують домашні завдання та мають доступ до корисних ресурсів, які знадобляться для самостійного повторення навчальних матеріалів. усе для того, щоб скласти НМТ на 200!» — додає команда простору. 

Набір на курси вже стартував, а саме навчання розпочнуть у жовтні. Заняття розраховані на підлітків віком від 14 років. 

Підготовка до НМТ з хімії. Навчання спрямоване на формування цілісного бачення хімічних процесів, а саме розуміння, вивчення та використання основних законів неорганічної і органічної хімії, будови атомів, органічних сполук, видів хімічного зв’язку, основ термодинаміки, термохімії, кінетики і каталізу хімічних процесів. Реєстрація за цим посиланням.

Підготовка до НМТ з української мови. Реєстрація за цим посиланням.

Підготовка до НМТ з англійської мови. На курсі учасники розглянуть граматичні конструкції, збагатять свій словниковий запас та покращать свою розмовну англійську. У програмі багато практичних завдань в форматі НМТ минулих років. Реєстрація на курс за посиланням.

Додамо, Гончаренко центр – найбільша недержавна всеукраїнська мережа безкоштовних освітньо-культурних та волонтерських просторів, заснована у 2021 році. Головна ціль проєкту – надихати та надавати необхідні знання людям будь-якого віку для покращення їхнього майбутнього. Важлива складова проєкту – платформа Гончаренко Центр. Онлайн, що пропонує безкоштовні уроки іноземних мов для всіх охочих.

Звернутися за призначенням субсидії на неопалювальний період потрібно, якщо:

•    в опалювальному періоді субсидію не отримували;
•    орендуєте житлове приміщення та сплачуєте за нього житлово-комунальні послуги;
•    у складі домогосподарства є ВПО;
•    у домогосподарстві фактично проживає менше осіб, ніж зареєстровано;
•    звертаєтесь за призначенням субсидії на придбання скрапленого газу, твердого та рідкого пічного палива;
•    станом на 24 лютого 2022 року проживали, або досі проживаєте на тимчасово окупованій територій або території активних бойових дій та з початку повномасштабної агресії не зверталися за перепризначенням субсидії або пільги;
•    змінилися дані про майновий стан та / або склад домогосподарства.

У разі подання заяви протягом травня-червня, житлова субсидія призначалася з початку неопалювального періоду, тобто з 1 травня (але не раніше дня виникнення права на її отримання). Якщо ви не встигли подати заяву до 1 липня, нарахування житлової субсидії чи пільги буде з місяця звернення.

Заявник може подати спрощене звернення, а заяву і декларацію оформить Пенсійний фонд України на підставі інформації, яка наявна в офіційних реєстрах.

Подати спрощене звернення для призначення субсидії (або заяву та декларацію, якщо ви вирішили подати повний пакет документів) можна кількома способами:

• через портал електронних послуг https://portal.pfu.gov.ua/ (обрати опцію “Заява на житлову субсидію чи пільгу”) або мобільний застосунок “Пенсійний фонд”. Для заповнення заяви треба мати кваліфікований електронний підпис (КЕП). Отримати КЕП можна в будь-якому акредитованому центрі сертифікації ключів, перелік яких можна знайти тут: https://czo.gov.ua/ca-registry;
• через Портал Дія (ввівши у пошуку “Заява на субсидію”);
• поштою або особисто в одному із сервісних центрів Пенсійного фонду України;
• у центрах надання адміністративних послуг;
• через уповноважених осіб виконавчого органу сільської, селищної, міської ради.

За інформацією Головного управління
Пенсійного фонду України в Чернігівській області

Для цього потрібно авторизуватися на вебпорталі електронних послуг ПФУ за допомогою КЕП (кваліфікованого електронного підпису), “Дія.Підпис” або ID.GOV.UA. Це дозволяє громадянам не виходячи з дому отримувати електронні документи які є аналогами паперових документів.

На вебпорталі Пенсійного фонду України можна подати документи дистанційно
Дистанційно на вебпорталі ПФУ можна провести прогнозний розрахунок майбутньої пенсії за віком за допомогою сервісу «Пенсійний калькулятор» та подати наступні документи:

    • заяву на призначення / перерахунок пенсії;
    • звернення, пропозицію;
    • запит на підготовку паперових документів, довідок з QR-кодом;
    • внести зміни до електронної пенсійної справи;
    • заяву на виготовлення пенсійного посвідчення;
    • записатись на прийом до спеціаліста Пенсійного фонду.

Як отримати електронний підпис?

    • Зверніться до будь-якого акредитованого центру сертифікації ключів і надайте заповнену реєстраційну форму, ваші паспортні дані та реєстраційний номер облікової картки платника податків. Повний перелік таких центрів — за посиланням:  https://czo.gov.ua/ca-registry
    • Електронний ключ до підпису бажано зберігати на змінному носії (наприклад, на флешці).
    • Якщо звернутись до Інформаційно-довідкового департаменту Державної податкової служби, Міністерства внутрішніх справ України,

Приватбанку то можна отримати кваліфікований електронний підпис безкоштовно. Інші надавачі довірчих послуг оформлюють електронний підпис відповідно до власних тарифів. 
Які документи необхідні для оформлення пенсії онлайн?

Для оформлення необхідно підготувати сканкопії наступних документів:
    • паспорту;
    • ідентифікаційного коду;
    • трудової книжки;
    • диплому про навчання; 
    • військового квитка та інші;
    • довідки про заробітну плату за 60 місяців поспіль до 01 липня 2006 року (за бажанням);
    • реквізитів банківського рахунку;
    • фотографії для пенсійного посвідчення;
    • жінкам знадобиться свідоцтво про шлюб (при зміні прізвища).

За інформацією Головного управління
Пенсійного фонду України в Чернігівській області

Після проведеного у Швейцарії саміту миру Роман Безсмертний дав ексклюзивне інтерв'ю передачі "Українська Хвиля" Литовського національного радіо. Говоримо не лише про підсумки саміту, а і про конфігурацію майбутнього світоустрою, візію української перемоги, про гібридні загрози країнам Балтії з Білорусі і про ставлення до українців за кордоном як про тест на зрілість демократії.

- Доброго дня, пане Романе, в "Українській Хвилі" Національного радіо Литви.

- Доброго дня.

Саміт поставив перед країнами світу питання визначення

- Перше питання, яке безумовно обговорюють зараз і політики, і журналісти, і лідери суспільної думки, і люди намагаються зрозуміти, що відбувається і чого чекати, - це підсумки саміту миру в Швейцарії. Яка ваша думка щодо цієї події та її значення?

- Найважливіше, що необхідно зазначити, - це те, що він був необхідний, цей саміт. І можу сказати, що я від початку дуже скептично ставився до його результатів, але, як показав перебіг подій, праві були ті, хто стверджує, що просто зібратися, - це вже було надважливо для старту цієї роботи. Тому що на початку і думки не було про те, що він розкладеться на декілька самітів. Від початку думали, що це буде одне зібрання, на якому буде прийнято якесь результативне рішення.

Мирна конференція у Швейцарії / фото: URS FLUEELER / AFP

Всі розуміли, що це рішення, яким би воно не було геніальним, противник не буде виконувати. І звідси на всіх нападав ступор, тому що це ще одне рішення, ще один текст, який ніхто виконувати не буде.

Але, як показала ситуація, тут є декілька важливих речей. Я коротко зупинюся на тих, що прозвучали, і спробую додати до цього те, що ще сам не говорив, не розкривав ці речі.

І так, що важливо?

Як я вже сказав, важливо, що зібралися. Важливо, що зібралися ті, хто визначив для себе основоположно бути в таборі свободи, в таборі демократії, в таборі цивілізації. Це вже важливо, що потроху вимальовуються на планеті Земля ті держави, ті політики, які відстоюють ту позицію. І готові відстоювати цю позицію.

Деяке неспівпадіння у звучанні - це другий меседж, який ми чули. Воно не стільки важливе, бо це демократія. Це зібралися представники демократичних країн, демократичного середовища, де, з моєї точки зору, навіть корисно завжди, щоб велася дискусія стосовно способів і методів.

Третє. Саме по собі це зібрання, сам саміт поставив перед противниками свободи, демократії в світі необхідність вибирати. І, як видно, частина із цих держав дуже чітко себе спозиціонували навколо московського фюрера.

І вже ні в кого не виникає питання, що хитатися буде Китай, що Китай буде впливати і вмовляти Росію. Всі зрозуміли, що не Китай верховодить, а верховодить московський фюрер, верховодить Москва. Це третя позиція.

Ну і туди додавати можна абсолютно відверто і Білорусь, і Північну Корею, і Ефіопію, і Венесуелу, ну і так далі.

Роман Безсмертний / фото з особистого архіву

Четверте, що важливо, - це те, що ті, хто прибули (і це звертає на себе увагу), прибули у статусі лідерів якраз ті, майже ті, або з майже стовідсотковим попаданням ті держави, їхні представники, які входять у формат Рамштайн. Тобто це вже є свідченням того, що безпекова система нова потроху набирає конфігурацію. І це, власне, те, що на сьогоднішній день є як свого роду технологічна складова нинішньої безпеки. Технологічна, я на цьому наголошую. Власне, Рамштайн і країни, які туди входять. І так трапилося, що тут за винятком невеликим майже точно співпадіння з тими 57-ма лідерами, які прибули на саміт миру.

Це дуже важливо зазначити, що потроху виникає певна політична конфігурація, бо Рамштайн – це технологічна та оборонно-технологічна складова, яка вирішує технологічні, операційні питання. А тут потроху стає очевидним, яким є політичне опертя.

Наступне. Дуже важливо відзначити і те, що на сьогоднішній день ми не бачимо завдяки цьому саміту тих, хто не може визначитися і претендує на абсолютний нейтралітет. Чи, як колись говорили, країни, що не приєдналися.

Поки що така конфігурація не виникає, а це означає, що світ буде знаходитися в процесі поляризації або позиціювання. Це ще один висновок.

Всесвітній Саміт миру у Швейцарії / AP nuotr.

Ну і ще один висновок, це вже шостий. Важливо, що у цьому процесі лідирують і задають тон ті, хто є найближчими друзями, помічниками, соратниками (тут слово можна підбирати будь-яке), які згуртувалися навколо допомоги Україні. Це європейські країни, такі як Німеччина, Великобританія, Франція, Нідерланди, скандинавські всі держави, європейські держави Оливкового Півдня і Сполучені Штати Америки.

Це дуже важливо. Я вже взагалі не сподівався, що таку активну позицію займуть індотихоокеанські держави, особливо такі як Японія, Південна Корея, Філіппіни. Це дуже важливо, що формується та конфігурація табору демократії і свободи, яка є організаційною відповіддю і буде організаційною відповіддю в подальшому відстоюванні ідеалів демократії і свободи.

Що стосується тексту, який прийнятий. Можна сказати, це те, що обертається і буде поки що обертатися навколо Статуту ООН. Можливо, для когось стане парадоксальним, а для мене закономірним є те, що всі учасники цього зібрання говорили, виступали, відстоювали ідеали Статуту ООН, ідеали міжнародного права.

Таким чином саміт показав, що серед його учасників всі відстоюють необхідність зберегти ту модель світопорядку, яка є на сьогоднішній день. І при цьому без винятку всі задаються питанням, як сьогодні привести до тями і нейтралізувати зло, вісь зла, яка сформувалася фактично, і як в цьому процесі забезпечити справедливий мир в Україні і для України?

Ось приблизно так би я сформулював підсумки того, що відбулося.

Роман Безсмертний / фото з особистого архіву

"Саміт миру не був прив'язаний до контрнаступу"

- Пане Романе, дякую за такі розлоги і детальні пояснення. Є інформація, що цей саміт готувався під контрнаступ і готувався він не один рік, але контрнаступ був таким, яким він був. Все одно відбувся цей саміт, і виходить, що це була така демонстрація позиції світу, звірка годинників. Хто свій, хто вагається, а хто на боці Росії. Далі як ви бачите цей процес, і куди все буде рухатися? Все буде рухатися до формату Потсдаму, Тегерану і Ялти? Чи ми будемо запрошувати цього Путіна, будемо якось говорити і це буде якийсь варіант Мюнхена? Як це ви бачите? Існує також інформація, що нібито у Саудівській Аравії планують десь на жовтень проведення цієї конференції.

- Перше. З тієї інформації, якою я володію, тема контрнаступу і тема цього саміту не пов'язані.

Поясню, чому.

23 грудня 2022 року, коли відбувалася розмова між президентом Зеленським і президентом Джозефом Байденом, було абсолютно чітко означено (це видно на підставі вранішнього оголошення про цю розмову і позицію президента Зеленського і вечірнього), що мова йшла навколо того, щоб провести саміт, де подивитися ряди тих, хто і як виконуватиме Резолюцію Генеральної Асамблеї ООН.

Генеральна асамблея ООН / Фото AP-Scanpix

Я нагадаю, їх було дві. Одна від 7 листопада 2022 року, а друга від лютого 2023 року.

У вечірньому зверненні тоді президент Зеленський після розмови з президентом Байденом вказав на те, що дуже бажано було б провести саміт, де учасники, ті, хто проголосував за резолюцію від 7 листопада, показали, а що власне, окрім голосування, вони роблять.

Вся подальша історія розвитку подій навколо ідеї саміту – це історія дискусії навколо того, в чому різниця між 10 пунктами, запропонованими президентом Зеленським для учасників Великої Сімки, яка зібралася восени 2022 року 15 листопада, якщо я не помиляюся, і Резолюцією Генеральної Асамблеї від лютого 2023 року, яка фактично увібрала в себе усі ті 10 пунктів, про які ми говоримо зараз, окрім членства України в НАТО.

І це ще одна річ, яка збивала приціл і центр уваги. Не випадково. Навіть в резулятивному документі саміту Миру в верхній його частині є посилання на дві оці резолюції Генеральної Асамблеї ООН.

І я думаю, що і причина відсутності генерального секретаря Антоніо Гутерреша на саміті Миру була в тому, що Генеральна Асамблея виконала свою функцію, дала правові підстави для подальшої діяльності і претензій, вимог і механізмів роботи щодо, скажімо, і моделі світового порядку, і в тому числі притягнення до відповідальності і трибуналу по відношенню до злочинців, таких як Путін. І можу вам сказати, що в історії ООН таких резолюцій було дуже мало з подібним текстом - повною підтримкою України, засудженням, агресії Російської Федерації і вимогами щодо відповідальності агресора і компенсації збитків Україні, які були нанесені в результаті агресії.

Те, що буде розвиватися навколо саміту в 2023-2024 році, - це вже пошук ініціативи української сторони, як сформувати ці механізми. Можу вам сказати, що до цього саміту відчувалося не стільки втома, і я її взагалі не помічав, і я не розумію, чому про це йде розмова. Скільки проблема певного емоційного падіння з боку політичних лідерів України. Отак я скажу. От що відчувалося.

Роман Безсмертний / фото з особистого архіву

Саміт навпаки висловив абсолютну підтримку Україні, і це важливо, бо всі ці розмови навколо легітимності президента у зв'язку з завершенням п'ятирічного терміну, розмови щодо втоми досить серйозно впливали на емоційний, моральний стан політичного істеблішменту України.

Саміт зняв цю проблему, і це дуже важливо. Він показав, що, починаючи від італійської позиції Джорджі Мелоні, яка сказала, що якщо Путін не виконає наші вимоги, ми змусимо його здатися, закінчуючи позицією тієї самої Саудівської Аравії, що треба шукати відповіді на ці питання.

Все, що стосується нашої допомоги, яку ми надавали з точки зору діалогу, ми будемо все це робити. І особливо по питанню третьої проблеми, яка виставлялася, - це виконання гуманітарного права.

Звідси можу сказати, що оцей перебіг подій, по суті, нагадує собою, як це було і напередодні завершення Першої світової війни, напередодні Другої світової війни, початок роботи, власне, в таборі демократії, свободи, пошук конфігурації для об'єднання зусиль.

Яким це буде об'єднання зусиль? Буде видно. Але при такій ситуації розмови про рефлексію на путінські викиди стосовно ультиматумів Україні і так далі, будуть зменшуватися. Бо видно реакцію сотні країн стосовно того, як рухатися далі.

Ramstein Legacy 2022 exercise / Lithuanian Air Force

Рамштайн - основа майбутніх союзницьких і коаліційних сил

- Пане Романе, дякую! Направду багато дуже питань по саміту, і можна довго про це говорити. Якщо можна, коротко уточнююче запитання стосовно темпів передачі зброї, усіх необхідних засобів Україні. Тобто це і Петріоти, і далекобійні ракети, і дозволи використовувати ці всі засоби для досягнення своїх цілей. Тому що інших способів для переговорних позицій у нас немає. Чи не спостерігається якась така повільність? Щось таке пробуксовує, пригальмовує? І як це все пришвидшити? Можливо, ця повільність, ця невпевненість, є якимось відзеркаленням внутрішньоукраїнської позиції? Тобто не можна бути частково демократією? Чи це не так? Чи тут інші причини, на вашу думку?

- Перше, це комплекс проблем, на які треба дивитися як на комплекс. З них можна виділяти ті чи інші проблеми але виділяти тільки для того, щоб над ними працювати. Але когось звинувачувати в тому ніякого сенсу немає, бо треба усвідомлювати, що країни демократії і свободи — це країни демократії і свободи.

Як правильно казав класик, демократія — це не є добре, але нічого ліпшого ніхто поки що не придумав. Бо демократія — це насамперед іноді просто безплідні дискусії.

Власне, в цих тенетах і тоне багато проблем, які потребують нагального розв'язання, особливо в умовах війни. Тим більше, коли ворогом є те, що іменується фюрер московський. І тут треба шукати відповідь на ці питання.

Як вони мають бути розв'язані?

Я не випадково так багато говорив про політичну конфігурацію Рамштайн. Очевидно, що замало просто технологічної співпраці. Те, що іменується Рамштайном, має набути політичного об'єднання, воєнно-політичного, ну і технологічного, в кінці кінців.

Розкриваю повністю. Має бути сформовано силова компонента союзницьких, коаліційних сил. У неї повинен бути штаб, центральний штаб чи спільний штаб, чи штаб коаліції, який управляє цим процесом. І, зрозуміло, підведений під це воєнно-промисловий комплекс.

Якщо ви подивитеся на всю історію діяльності держав НАТО чи тих, кого ми іменуємо табором свободи і демократії, чи то був Ірак, чи це була колишня Югославія і так далі, завжди формувалися об'єднані сили для проведення подібних масштабних операцій. Це забезпечувало стійкість позицій, єдність позицій, механізми забезпечення необхідними озброєннями, бронетехнікою, боєприпасами і так далі.

На сьогоднішній день це носить фрагментарний характер по причині того, що уявити на сьогоднішній день більшість країн не могли, що в 21-му столітті ми потрапимо в ситуацію, коли такої інтенсивності буде відбуватися війна, ще й в центрі Європи.

Як ви розумієте, жодна демократична країна вільна не готується кожен день воювати. Вона не складує боєприпаси, бронетехніку, системи ПРО, системи ППО і так далі. При розгортанні такої ситуації в першу чергу кожен думає про свої національні інтереси, потім думає про спільні інтереси, а потім думає про когось окремого. І це прості речі.

Зрозуміло, що коли в нинішній ситуації в Україні треба чи Петріоти, чи «Iris-T», чи «Storm Shadow», чи будь-які інші пакетні комплекси, наземні комплекси, бронетехніка і так далі, то треба розуміти, що ми отримуємо або те, що списано, але воно також потребує модернізації, і тому йде затримка постійно, або вироблення нового.

Але треба розуміти, що більшість з цієї техніки, що є у вжитку, знята з виробництва 15-20 років тому, а підприємства просто розукомплектовані. Такі закони того конкурентного середовища, щоб нас зрозуміли зовсім, капіталістичного світу. Бо це диктується економікою.

Для того, щоб фактично налагодити весь цей ланцюг, треба були і треба будуть ще певні часові рамки. Щось на сьогоднішній день налагоджено, щось продовжує налагоджуватись. Чогось взагалі в проєкті немає, хоча розуміють усі прекрасно, що при порівнянні потенціалів України, починаючи від того, що зветься manpower, тобто людський потенціал, необхідний технологічний стрибок.

І, власне, гарантією перемоги України є цей технологічний стрибок, про що писав і Марк Міллі, про це писав і Валерій Залужний у свій час ще восени 2022 року.

І от насправді оці всі компоненти і створюють, власне, оцей зміст затримки, паузи і так далі, які даються взнаки в тому числі і на лінії фронту, в тому числі на окремих фрагментах лінії фронту, і так далі.

Тому до цього треба відноситись як до проблем, які треба вирішувати. Серед союзників, серед членів коаліції свободи не треба шукати ворогів. Треба розуміти, що все це проблеми. Але проблеми є, були і будуть. Важливо, щоб були механізми і люди, які проблеми ці вирішували.

Роман Безсмертний / фото з особистого архіву

Білорусь - плацдарм для РФ і "колгоспного самозванця"

- Ця війна має білоруську компоненту, а ви є фахівцем з цього питання, глибоко знаєте цю країну, оскільки були там Послом. І от зараз елемент такої гібридності - це розміщення тактичної російської ядерної зброї на території Білорусі, несуб'єктність самого Олександра Лукашенка, його погрози Литві, становище білорусів, які змушені тікати від режиму, ховатися в тому числі на території Литви. Литва так само намагається зрозуміти це явище: хто мав спілкування з тамтешнім КГБ, хто не мав, хто чим дихає. І Литва дуже болісно формує цю позицію стосовно білоруських громадян. А тим часом експерти зауважують, що Росія за допомогою цього проксі, за допомогою Білорусі може здійснити якусь гібридну агресію стосовно країн Балтії. Як ви взагалі бачите вірогідність здійснення таких актів гібридних з боку Білорусі стосовно країн Балтії? Наскільки реально загрожує тактична ядерна зброя? І ваше бачення використання тих самих громадян Білорусі у гібридній війні проти балтійських країн?

- Перше. Бачите, тут від самого початку є кардинальне розходження в розумінні ситуації між західною культурою, розуміння постановки навіть питань, які ви озвучили, і московського розуміння.

Для нас з вами ще є Білорусь, в ній є білоруський народ, і всі ми мріємо про те, щоб цей білоруський народ був щасливий, багатий, заможний, жив у свободі і демократії. Для московського фюрера це просто територія, на якій він буде робити те, що він хоче. В тому числі, використовуючи білоруський народ, його колгоспного бичка, самозванця диктатора Лукашенка, і всю кліку, яка бігає навколо Лукашенка.

Олександр Лукашенко / AP nuotr.

Бо ніякі вони не суб'єкти міжнародного права, вони просто банда, яка за підтримкою керівництвом Кремля захопила владу в Білорусі.

Білоруси – це один з найнещасливіших, найбільш принижених в світі народів, якого просто використовують для того, щоб атакувати Україну, Польщу, Литву і так далі. А Білорусь – це просто стартовий майданчик для атаки на скандинавські країни, на Балтійський регіон, на Центральну Європу. Власне, так Білорусі відводилась концептуально в доктрині позиція в часи Радянського Союзу.

Білорусь – це майданчик. Але це, як і Крим, одне з найслабших місць в позиції, доктрині Кремля. І насправді, вирішивши долю Білорусі, долю Криму, в тому числі, можна нанести удар по найслабших місцях московського фюрера.

Все залежить від того, наскільки світ буде готовий до цього, буде це розуміти і мати волю для того, щоб нанести такий превентивний удар. Тому що це майданчик, з якого є колосальна небезпека. І ви розумієте, що імпульсивний нарцисизм, яким хворіє фюрер московський, він може спонукати в будь-який момент будь-яку агресивну дію проти сусідів, територіально сусідів Білорусі.

Тому це в собі несе величезну загрозу і Європі центральній, і балтійським державам особливо, і скандинавським державам.

Міністерство закордонних справ України у Києві / Фото: Sergii Kharchenko/NurPhoto/picture alliance

"Питанням українських біженців наламали дров і створили напруження в Україні"

- Пане Романе, ми бачимо, як "фюрер білоруський" ставиться до власних громадян. І в тому числі було прийняте рішення, указ Лукашенка не видавати паспорти своїм громадянам за кордоном. І після заяв і українського МЗС стосовно припинення консульських послуг дехто з експертів порівняв ці дві позиції. Зараз Україна намагається залучити українських громадян, стимулювати їхнє повернення. І ми розуміємо, що перемога – це у першу чергу єдність всього українського світу, всіх українців, де б вони не були. Але оці заяви, ця риторика, як вона впливає на позицію українців за кордоном? Була ініціатива стосовно множинного громадянства. Як тут повернути взаємну довіру і не похитнути цієї єдності, на вашу думку?

- Перше, що важливо, я думаю, багатьох здивувала позиція, наскільки в тому числі і президент Зеленський змінив свою позицію від початку як кандидата в президенти. Потім перший рік його діяльності стосовно українців за кордоном, і яку політику він реалізує зараз. Тут допущено і наламано дуже багато дров.

Які, на жаль, не стільки впливають на тих українців, які знаходяться за кордоном, скільки всередині України створюють дуже багато напружень, дуже багато неприємностей. І це треба розуміти.

Я торкнуся глибше, щоб було все зрозуміло, бо розв'язувати в такий спосіб питання мобілізації чи залучення людей до війська, в який воно розв'язувалось і, на жаль, продовжує частково розв'язувати, означає демонструвати тоталітарну систему підходу. Тоталітарну!

На жаль, ми в діях багатьох владних коридорів України продовжуємо бачити такий посттоталітарний синдром і нерозуміння того, що демократія і принципи демократії, принципи свободи не зупиняються, вони не обмежуються під час війни. А свобода і демократія Україну рятувала багато разів. У тому числі, рятувала у 2014 році, у 2022 році. Вона буде її рятувати і далі.

Знаєте, мене класики української політики, батьки української держави, такі як Левко Григорович Лук'яненко, такі як брати Горині, особливо Михайло Миколайович Горинь, академік Ігор Рафаїлович Юхновський, завжди говорили мені, що важливо не стільки, що ти говориш, важливо, що ти маєш знати, чого не можна говорити.

У цьому питанні, на жаль, створена така какафонічна мелодія, яка створила дуже і дуже багато проблем. Чи є вона нездоланною? Ні, вона не є нездоланною. У цій ситуації треба набратися сил, розуму і почати працювати так, як мають працювати в умовах війни у демократичних державах її інститути влади. У демократичній державі, я це підкреслюю.

Прикладом того, при всіх плюсах і мінусах, є те, що робить сьогодні Ізраїль. Ще раз скажу, про всіх плюсах і мінусах, але є там дуже багато прикладів. Так, вони десь вдаються, десь не вдаються, але це діє демократичний уряд демократичної держави. І, власне, це та дорога, з якої періодично український істеблішмент в окремих його ділянках і політичне керівництво з'їжджає на манівець. І тому створюється цілий ряд проблем.

Литва відзначає другу річницю вторгнення Росії в Україну / Фото: Олег Головатенко / LRT.lt

- Пане Романе, спасибі, що знайшли час, приєдналися до спілкування на "Українській Хвилі" Литовського національного радіо. Насамкінець, буквально коротко, ваш меседж для українців, які нині живуть у Литві.

- Все буде Україна! Україна переможе, Україна здолає цього злодія - московського фюрера і злочинця, і його кліку. Важливий час, важливе об'єднання сил демократії і свободи світу, бо, як всі прекрасно розуміють, це не лише війна України проти ворога, агресора Росії. Це є цивілізаційна війна. Це війна за майбутнє демократії і свободи.

Нагадаємо, передача "Українська Хвиля" виходить на Радіо LRT Klasika щосуботи о 14:30. На зв'язку зі студією був відомий державний, політичний і громадський діяч, народний депутат України кількох скликань, 6-й Посол України в Білорусі Роман Безсмертний. З ним спілкувалися журналісти Олена і Олег Головатенки, звукорежисер передачі - Соната Ядявічієне. Передачу “Українська Хвиля” можна слухати в будь-який зручний час в радіотеці на сайті LRT.lt.

Сплачувати добровільний внесок на загальнообов’язкове державне пенсійне страхування до Пенсійного фонду України можливо незалежно від того, де перебуває людина.  

Основними умовами для добровільної участі є: наявність у реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов’язкового державного соціального страхування інформації про особу, на користь якої надходить внесок, та те, що вона не є пенсіонером. Тобто добровільну участь може брати людина, яка хоча б раз була працевлаштованою та за неї роботодавцем офіційно сплачено ЄСВ, і в місяці сплати добровільних внесків вона не була пенсіонером.

При цьому періодичність та розмір сплати добровільних внесків визначається самостійно, виходячи з фінансових можливостей.
Для того щоб до страхового стажу було зараховано повний місяць, сума добровільного внеску повинна бути не меншою від розміру мінімального страхового внеску, який становить 22% від мінімальної заробітної плати (з 1 квітня 2024 року – 1 760 грн).

Щоб скористатися можливістю добровільної участі, необхідно укласти Договір з Пенсійним фондом України на вебпорталі Пенсійного фонду України www.portal.pfu.gov.ua саме в електронній формі.

В особистому кабінеті на вебпорталі Фонду потрібно обрати опцію “Договір на добровільну участь“, заповнити форму, підписати договір про добровільну сплату страхових внесків за допомогою кваліфікованого електронного підпису (КЕП) та сплачувати добровільний внесок протягом періоду, який визначає для себе людина.

Детальніше ознайомитись з інформацією про укладення Договору на добровільну участь можна у відеоінструкції:

За інформацією Головного управління
Пенсійного фонду України в Чернігівській області

Якщо питання заборгованості буде вирішено протягом двох місяців з початку неопалювального сезону, то на підставі наданих документів житлову субсидію призначать з 1 травня 2024 року (пункт 14 Положення про порядок призначення житлових субсидій, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.10.1995 № 848).

Довідка: Питання причин виникнення / порядку погашення заборгованості з оплати житлово-комунальних послуг слід вирішувати з підприємствами – надавачами послуг, які здійснюють облік такої заборгованості.

За інформацією Головного управління
Пенсійного фонду України в Чернігівській області