«Місце сили» поруч з Ейфелевою вежею: один суботній день в Українській Паризькій школі

Шестирічний Ярослав Гринишин народився у Франції, але щосуботи приходить до Української Паризької школи, поєднуючи Ñ—Ñ— з навчанням у першому французькому класі CP1 та онлайн-завданнями. Навіщо йому таке навантаження, другокласник пояснює з мудрістю дорослого: «Ð¯ÐºÑ‰Ð¾ я приїду знову в Україну, бо дуже мрію туди поїхати, то зможу не просто говорити, а знатиму, як писати Ñ– читати». А своїм українським одноліткам бажає найголовнішого: «Ð©Ð¾Ð± вони вболівали за Україну, Ñ– щоби їхні тата приїхали з війни» (ФОТОРЕПОРТАЖ).

Цей репортаж журналісти Міжнародного освітнього радіо «Ð£ÐºÑ€Ð°Ñ—нський Альянс» (RadioUA.LT) Олена та Олег Головатенки записали під час дводенного візиту до Української Паризької школи (École Ukrainienne de Paris), започаткувавши таким чином медійну співпрацю між Литвою Ñ– Францією.

Ще навесні 2022 року творче подружжя дивом вивезло з оточеного росіянами Чернігова до Вільнюса обладнання власної радіостанції, на базі якого нині працює Медіацентр Міжнародної української школи Литви (Tarptautinė Ukrainos mokykla).

Зв’язок між Вільнюсом Ñ– Парижем — прямий. École Ukrainienne de Paris, заснована Оленою Внуковською у вересні 2005 року як мистецька школа при Франко-Українській асоціації, за два десятиліття стала школою екстернів із державними документами про освіту. Намір відкрити Ñ—Ñ— філіал у Вільнюсі педагог-подвижниця плекала ще з 2019 року. Велика війна прискорила цей план, Ñ– в березні 2022-го Олена Внуковська ініціювала відкриття школи для українських дітей у Литві. 

Саме завдяки паризькому досвіду Міжнародна українська школа Литви за чотири з половиною роки стала найбільшим українським навчальним закладом за кордоном. 

У паризьких класах про ці дві школи жартома кажуть: «Ð‘рат Ñ– сестра від однієї мами», де 22-річна паризька школа — старша, материнська.

«Ð£ мене перше слово — дім»: суботнє життя у 15-му окрузі Парижа

Вже другий навчальний рік École Ukrainienne de Paris щосуботи працює у приміщенні французької державної школи (École Publique) у престижному 15-му окрузі Парижа — неподалік ЮНЕСКО та у прямій видимості від Ейфелевої вежі. Будівля з високими стелями, просторими залами й внутрішнім подвір’ям має незвичну для українців особливість: на Ñ—Ñ— верхніх поверхах мешкають французькі вчителі та директор закладу.

— Торік ми починали тут лише з трьох кабінетів, спортивної зали та їдальні, — розповідає виконуюча  обов’язки директора та вчитель біології Української Паризької школи Анастасія Шкурська. — А цьогоріч вдалося домовитися про ще два кабінети. Тож тепер маємо п’ять класів, їдальню Ñ– спортзал. Звісно, у мріях — забрати сюди й учнів старших класів, які навчаються поки в іншому приміщенні, щоб об’єднати школу під одним дахом.

За словами Анастасії Шкурської, шкільний розклад подекуди нагадує «Ñ‚етріс»: педагоги переїжджають між молодшою та старшою школами протягом дня. Не меншим викликом став масштаб українських свят. Французи звикли до камерних подій, тоді як українське Перше вересня збирає понад сотню учнів, а разом із батьками та вчителями — близько 250 людей, із піснями, флешмобами та сучасною акустикою. 

Адміністратор Вікторія Шеремет знає Українську Паризьку школу ще з 2010 року, коли Ñ—Ñ— родина приїхала в дипломатичне відрядження, а старша донька Людмила пішла вчитися до цієї школи. 

 — Тоді навчання відбувалося в середу Ñ– суботу на території Культурного центру при посольстві, — згадує пані Вікторія. — Посольський бусик збирав повен салон дітей Ñ– віз до школи. Пані Олена Внуковська всіх приймала дуже тепло. Пам’ятаю, як у 2010 році вона організувала свято й убрала нас, молодих мам, у прекрасні українські костюми — чобітки, спідниці, блузки, вінки!..

Найкраще цінність школи родина Шереметів відчула 2014 року, повернувшись до Києва. Саме державне свідоцтво про освіту Паризької школи дозволило їхній доньці без перескладань продовжити навчання у десятому класі рідної школи. 

У 2022 році, через повномасштабну війну, Шеремети знову повернулися до Франції — тепер уже з молодшою донькою Софією, яка продовжила традицію навчання в Українській Паризькій школі.

— Є батьки, які везуть дітей до нас півтори години в один бік. Є малюки, які народилися у Франції й навряд чи повернуться жити в Україну, але родини хочуть зберегти коріння, — каже пані Вікторія. — Майже щосуботи приходять нові учні, а їхні батьки після свят зізнаються: «Ð‘оже, ми наче в Україні побували». Це наше місце сили — радість, добро, енергія, де всі свої, як родичі.

— А в мене, коли думаю про школу, перше слово «Ð´Ñ–м» одразу в голові, — додає Анастасія Шкурська.

«ÐŸÐ¸ÑÐ°Ñ‚и, як чуєш» Ñ– 59 слів за хвилину: молодша школа та дошкільнята

На першому поверсі у просторій їдальні, де навчаються перший Ñ– другий класи, панує робочий гомін: цього року лише першачків набралося п’ятнадцять, що для суботньої школи чимало. У день нашого візиту діти якраз обговорювали казку «Ð ÑƒÐºÐ°Ð²Ð¸Ñ‡ÐºÐ°» й отримали шоколадні медалі за швидкість читання українською.

Переможницею стала Соломія Кучер із Тернополя — вона прочитала 59 слів за хвилину. Юна спортсменка, яка мріє про олімпійське золото зі спортивної гімнастики, пояснює різницю між мовами з дивовижною влучністю: «Ð£ французькій мові дуже багато різних букв Ñ– звуків, а українською пишеш, як чуєш». Друге місце посів семирічний Саша Романюк, який росте у змішаному мовному середовищі й прийшов сюди, щоб закріпити українську.

Третю медаль здобула Настя Єлкова. В Україні вона прожила лише перші 11 місяців життя, тож вільно читати й говорити рідною мовою її навчила саме паризька школа. Дівчинка, яка мріє стати вчителькою, на запитання про сенс суботніх занять відповідає без вагань:

«ÐšÐ¾Ð»Ð¸ я стану дорослою — я ж українка! — Ñ– навіть не зможу ні писати, ні читати по-українськи, це соромно буде, правда? Тому я й учуся тут».

Свої історії в цьому класі має кожна дитина: Ярослав Гринишин пишається головною роллю Букварика у шкільній виставі та планує стати інженером; другокласниця Лея продовжує цілу сімейну династію в цій школі, вона — четверта дитина зі своєї родини, хто вчиться тут; шестирічний Лука Матюша (син письменника Павла Матюші) захоплюється українськими казками; а Давид Яремко, майбутній тенісист, обіцяє навчити українських слів друзів-французів, щойно сам о&