Аби обговорити подальшу інтеграцію української освіти в європейський простір, протидію російській пропаганді та механізми збереження нашого людського капіталу, до Вільнюса прибула представницька делегація з України. Рівень зустрічі підкреслювала присутність представників українського уряду та вищої школи. До відвертої розмови долучилися Сергій Шкабко — керівник експертної групи з європейської інтеграції директорату європейської та євроатлантичної інтеграції МОН України, національний координатор від України в Обсерваторії з викладання історії в Європі Ради Європи; Віталій Коцур — доктор історичних наук, професор, ректор Університету Григорія Сковороди в Переяславі; Ð’'ячеслав Редзюк — декан факультету гуманітарної освіти Ñ– соціальних технологій цього ж вишу.

Приймала гостей генеральний директор МУШ Литви Олена Внуковська, яка провела екскурсію і розповіла про непростий шлях школи: від приведення приміщення у належний стан та створення сучасних європейських класів до перемог учнів у престижних освітніх конкурсах.

Від руїн до феномену: повага замість гетто

Міжнародна українська школа в Литві пішла складним, але стратегічно правильним шляхом. Заклад категорично відмовився від статусу школи «Ð½Ð°Ñ†Ñ–ональних меншин», який зазвичай обирають російськомовні та польські навчальні заклади в країні. Цей крок дозволив здобути повноцінне фінансування зарплатного фонду вчителів від литовської держави (понад 9 мільйонів євро на рік), хоча інфраструктурні витрати залишаються величезними. Лише оренда приміщень у Вільнюсі щомісяця забирає 102 тисячі євро, які школа змушена акумулювати самостійно.

Особлива гордість школи — успішна інтеграція учнів в європейське суспільство через глибоку повагу до країни,що прийняла, вивчення Ñ—Ñ— мови, історії та культури. 

«Ð£Ñ‡Ð¾Ñ€Ð° ми були на батьківських зборах перших класів. Батьки іноді запитують: навіщо нам вчити литовську, якщо ми плануємо повернутися? А для того, що це елементарна повага, — пояснює Олена Внуковська. — Країна надає вашій дитині 129 євро на позашкільні гуртки, Ñ– ці гроші треба інвестувати в освіту. Наші діти говорять литовською, співають нею. Коли литовці пишуть у соцмережах, як гарно співала на святі об'єднана литовсько-українська громада дітей, я Ñ—Ñ… виправляю: у нас немає литовських дітей. Це наші учні та вчителі так досконало вивчили мову, адже кожен наш педагог має сертифікат рівня Ð’1».

Психологічна ціна еміграції та проєкт школи-пансіону

За фасадом цього успішного європейського проєкту стоїть колосальна психологічна напруга. Бути вчителем-біженцем — означає щодня працювати під шаленим емоційним тиском, нести відповідальність за сотні травмованих війною дітей, при цьому часто маючи власні, глибоко приховані життєві трагедії. Аби гості з України сповна зрозуміли реалії емігрантської освіти, Олена Внуковська поділилася гірким досвідом, який докорінно змінив погляд керівництва закладу на соціальний захист своїх працівників.

Колектив школи зазнав непоправної втрати — просто під час навчального процесу раптово зупинилося серце однієї з вчительок. Жінка, яка була вимушеною переселенкою з окупованих територій, сповна віддавалася роботі, водночас до повного виснаження борючись із важкими родинними обставинами та необхідністю рятувати здоров’я власної дитини. Ця трагедія оголила ще й жахливі бюрократичні реалії війни: рідні померлої, опинившись у пастці документів з окупації та відсутності європейських віз, навіть не змогли перетнути кордон, аби елементарно попрощатися.

«ÐœÐ¸ як заклад повністю взяли похорон Ñ– всі організаційні питання на себе, бо стали для неї єдиною родиною тут. Залишилася дитина, залишився невимовний біль... Це той рівень стресу та безвиході, який ніде не розкажеш, ні на якій офіційній нараді чи конференції — це можна передати тільки очі в очі», — говорить Олена Внуковська.  

Цей важкий досвід продемонстрував соціальну та правову вразливість українців за кордоном, а пережита трагедія стала каталізатором для розробки нового безпекового механізму — створення української школи-пансіону.

Керівництво МУШ Литви спільно з партнерами з України планує збудувати такі пансіони у Литві та Переяславі. Їхня мета — забезпечити цілодобове проживання та навчання для дітей, які втратили батьків на війні, сиріт та напівсиріт. Водночас для вчителів, які перебувають на межі вигорання, цей формат дозволить запровадити «Ð²Ð°Ñ…товий метод» роботи. Педагоги зможуть приїжджати на певний період, працювати, а потім повертатися додому для психологічного та фізичного відновлення.

Історія як інструмент суб'єктності: місія Переяславського університету

В умовах, коли Росія витрачає мільярди на інформаційні маніпуляції та створення історичних фейків у Європі, освіта стає повноцінною лінією фронту. Ректор Університету Григорія Сковороди Віталій Коцур детально зупинився на тому, як змінюються підходи до викладання історії та підготовки педагогів. Університет, що має глибоке коріння з 1738 року і пам'ятає викладання самого Сковороди, сьогодні формує нову українську ідентичність.

«ÐŸÑ–дхід до викладання історіÑ&